Оксана Докаш

кандидат політичних наук,
доцент кафедри соціально-гуманітарних наук та права
Чернівецького торговельно-економічного
інституту КНТЕУ
(Чернівці, Україна)

Ментальність населення західних областей України як об’єкт політико-культурного та ідеологічного впливу сталінського тоталітарного режиму (кінець 30-х – початок 50-х років ХХ ст.)

Пропонована тема дослідження є актуальною в науково-теоретичному та політико-прикладному аспектах як важлива передумова об’єктивного висвітлення докорінної трансформації духовного життя населення Західної України впродовж кінця 30-х – початку 50-х рр. ХХ ст.

Метою роботи є міждисциплінарний аналіз інструментів тоталітарного впливу на ментальне середовище населення Західної України впродовж кінця 30-х – початку 50-х рр. ХХ ст.

Політичний режим, який насильно насаджувався в Західній Україні від 17 вересня 1939 р. та почав відновлюватись із вступом Червоної армії в Західну Україну в січні 1944 р., був радянським різновидом тоталітаризму із власною назвою – сталінізм. І. Терлецька вірно наголошує, що поняття «сталінізм» є досить неоднозначним.

Окрім рис, притаманних класичним моделям тоталітаризму, сталінський тоталітаризм взагалі і його втілення саме в Україні мали свої специфічні ознаки. До них українські дослідники відносять великодержавний шовінізм, геноцид проти українців, жорстоку колективізацію, які проявились передусім в штучних голодоморах, антиукраїнське спрямування репресій^[1].

В 20-30-ті роки ХХ ст. формування нової суспільно-політичної свідомості, як необхідної умови функціонування тоталітарного режиму, було можливим лише у разі відмови від традиційного світогляду більшості населення. Утвердження нового комуністичного способу мислення вимагало трансформації ментальності. Це відбувалося за допомогою широкого комплексу методів, засобів впливу та тиску, які поєднували в собі культурно-просвітницькі та суто насильницькі підходи. Під час їхньої реалізації тоталітарна система зазнала, як значних досягнень, так і суттєвих прорахунків^[2].

Спрямовувалася агітаційно-пропагандистська робота не лише на апарат партійно-державного управління, а й на залежні від влади групи населення з обмеженими соціальними, культурними та інтелектуальними ресурсами, які знаходилися в інформаційному вакуумі. Головну ж аудиторію пропаганди складали, передусім, ті соціальні групи, які характеризує швидка вертикальна мобільність, які були повністю зобов’язані владі, та які ідентифікували себе з соціальною системою («нова радянська людина»). В першу чергу, це швидкозростаюча категорія робітничої молоді, радянські спеціалісти тощо. Без соціального середовища риторика «ворога» не була б ефективною. Формувався образ «ворога» усіма засобами ідеологічної пропаганди, які робили акцент на класовому протистоянні СРСР та ворожого капіталістичного оточення. Найбільш ефективним для того періоду було використання, мабуть, найдоступнішого, розповсюдженого, популярного, авторитетного і масово пропагандистського засобу – суспільно-політичної преси^[3].

Українська радянська культура, яку намагалися активно насаджувати в нових областях, визначалася негативними суспільно-політичними й культурно-мистецькими трансформаціями впродовж 1920-1930-х років в СРСР загалом й Радянській Україні, зокрема в напрямку до неухильної тоталітаризації усіх сфер життя, в тому числі, через деморалізацію культури, її заідеологізованість, уніфікацію культурного процесу тощо^[4].

Політологом В. Томахівим була запропонована періодизація становлення сталінізму в Західній Україні, що включає три основних етапи: 1939-1941 рр. – початковий період, в ході якого було сформовано («експортовано») основні державні, політичні, громадські та економічні інституції; 1944-1952 рр. – перехідний період, характерний тим, що одночасно в повну силу функціонували всі органи вже сформованої тоталітарної влади, а паралельно відбувався процес ліквідації її реальної політичної й ідеологічної альтернати з боку ОУН і відділів УПА, УГКЦ, що і визначає цей період як перехідний; 1952- др. пол. 50-х рр. – період остаточного утвердження сталінського тоталітарного ладу, характерний тим, що охопив в Західній Україні перший етап вже десталінізації^[5].

17 вересня 1939 р. голова Ради Народних комісарів СРСР В. Молотов наголосив, що в «Польщі склалося становище, яке вимагає з боку Радянського уряду особливої турботи стосовно безпеки своєї держави» та від «Радянського уряду не можна також вимагати байдужого ставлення до долі єдинокровних українців і білорусів, які проживають у Польщі, перебуваючи в становищі безправних націй, і які тепер зовсім покинуті на волю випадку», а тому «Радянський уряд вважає своїм священним обов’язком простягнути руку допомоги своїм братам-українцям і братам-білорусам, які населяють Польщу»^[6]. На передовиці газети «Правда» від 19 вересня ця тема вміло розгорталася радянськими пропагандистами: «17 вересня війська доблесної Червоної Армії за розпорядженням Радянського уряду перейшли кордон, щоб взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусі. Думки і почуття всього радянського народу – з улюбленою, рідною, непереможною Червоною Армією. Славні бійці йдуть на військові подвиги під героїчним прапором партії Ленін-Сталіна...»^[7] .

Згодом в радянській історіографії метою визвольного походу Червоної Армії проголошувався захист трудящих Західної України від фашистського поневолення і створення умов для здійснення корінних революційних перетворень^[8] .

В багатьох галицьких та волинських містах та селах із наближенням Червоної армії були зведені тріумфальні арки, прикрашені квітами і синьо-жовтими прапорами, але, наприклад, «коли перші совєтські солдати ввійшли до Нараєва (містечко на Тернопільщині – О. Докаш), ситуація прояснилася. Український прапор було здерто і замінено на червоний прапор»^[9].

Неодноразово повторювану радянською пропагандою тезу, про те, що своїм визвольним походом Червона армія простягнула руку допомоги західноукраїнським братам, деким з них іронічно доповнювалась: «Нам простягають руку, а ноги маємо простягнути самі»^[10]. В уявленні галицьких українців нові прибульці – «совєти» – постали у подвійному світі. З одного боку, їх спочатку асоціювали з несподіваною українізацією Галичини. З іншого – «большевики» – визволителі в уяві галичан залишалися сумішшю росіян, російських євреїв та русифікованих українців, межу між якими не завжди можна було чітко провести. Водночас у ментальності галичан виникає збірний образ «москалів». У спогадах галицьких поляків вони виразно асоціюються з Азією. Це – малоосвічені «монголи» або «калмики», трохи схожі на солдат російської армії зразка 1914-1915 рр.^[11].

Численні листи трудящих визволеного краю, які висловлювали велику радість і глибоку вдячність радянським людям, газети подавали цілими сторінками й розворотами під аншлагами: «Ми вільні!», «Народ Західної України гаряче вітає братів-визволителів», «Спасибі за довгожданий день!», «Ми стали господарями своєї долі та щастя» та ін.^[12].

Слід зазначити, що вже з перших кроків після возз’єднання сталінська тоталітарна система нехтувала місцевими особливостями, усталеними звичаями й традиціями. Водночас із значною допомогою, яку надавала їй вся країна у розбудові промисловості, культури, освіти, спостерігалося й виразне намагання нової адміністрації уніфікувати управління економічною, соціально-політичною й культурною сферами Західної України. Незважаючи на те, що певна частина місцевого населення, в тому числі й інтелігенція, була залучена до участі в господарському та культурному житті регіону, вирішальну роль у новому радянському апараті відігравали «уповноважені», яких було надіслано із східних районів України. Саме ці «уповноважені» ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У, які, за офіційною термінологією, «мали досвід соціалістичного будівництва», на загал очолювали міські й повітові тимчасові управління, місцевим же уродженцям, в тому числі й активістам КПЗУ, було дозволено очолити низову ланку органів тимчасового управління – селянські комітети^[13].

Для прикриття справжніх намірів керівництва Радянського Союзу та надання юридичному процесу входження Західної України до його складу легітимного характеру та демонстрації активної політичної участі місцевого населення у цьому процесі, з ініціативою про скликання Українських Народних Зборів та організацію Комітету для їхнього проведення до інших тимчасових органів влади звернулось саме Львівське тимчасове управління^[14]. Вже 7 жовтня було опубліковане «Положення про вибори до Українських Народних Зборів Західної України»^[15]. Промовистим є той факт, що попри існування Комітету з підготовки до Народних Зборів, рішення про визначення дня голосування 22 жовтня 1939 р. та скликання самих Зборів 26 жовтня того самого року було ухвалене Військовою радою Українського фронту^[16].

На підставі опрацювання щоденника депутата Українських Народних Зборів Західної України Є. Кисільчука, історики А. Жив’юк та І. Марчук пишуть, що впродовж трьох днів виступило більше 50 депутатів, які представляли різні регіони Західної України; різні соціальні прошарки – робітництво, селян, інженерів, вчителів, лікарів, науковців; різні національності – українців, поляків, євреїв. Найчастіше промовці ратували за приєднання Західної України до УРСР і СРСР – 29 разів. Цікаво, що при цьому виступаючі переважно послугувались терміном «злука», який до тексту прийнятої декларації не потрапив через виразні асоціації з актом 1919 р. між УНР та ЗУНР. Наступними за частотою виголошення стали тези про необхідність проголошення радянської влади на західноукраїнських землях та значення в їх долі 17 вересня 1939 року – по 18 разів. Далі йдуть положення про конфіскацію поміщицьких, церковних, монастирських, куркульських осадницьких земель та земель великих урядовців – 13 згадок, націоналізацію фабрик і промисловості – 8. Спадщина польського режиму зводилась виступаючими до тяжкої долі (недолі, неволі) робітництва, селянства, інтелігенції, всього трудового народу. Несподівану полеміку викликало питання про долю осадників, однак положення щодо конфіскації осадницьких, як також церковних і куркульських, земель до тексту відповідної декларації все ж таки не потрапило. Тут же ставилось завдання на найближчу перспективу: «Підемо визволяти Карпатську Україну, Буковину і Бессарабію»^[17].

1-2 листопада 1939 р. П’ята позачергова сесія Верховної Ради СРСР прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з УРСР. 13-15 листопада 1939 р. позачергова сесія Верховної Ради Української РСР ухвалила закон про прийняття Західної України до свого складу. Прийнятий Верховною Радою УРСР 1 листопада 1939 р. Закон передбачав прийняти Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки і возз’єднати тим самим великий український народ в єдиній українській державі^[18]. 14 листопада Верховна Рада УРСР одностайно ухвалила закон про прийняття до складу республіки Західної України. Після цього Народні Збори припинили своє існування.

У цьому контексті можемо стверджувати про хронологічну та фактичну синхронність дій сталінського тоталітарного режиму в Західній Україні та Західній Білорусії зі створення тимчасових управлінь, ініціювання скликання та підготовки виборів депутатів Народних Зборів, ухвалення ними рішень про встановлення радянської влади та возз’єднання^[19].

4 грудня 1939 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила подання Верховної Ради УРСР про утворення у її складі нових областей^[20]. Площа шести західноукраїнських областей становила 88 тис. м. кв., і на кінець 1940 р. тут проживало 7 млн. 838,5 тис. осіб, зокрема у Волинській області – 1031,3 тис. осіб, Дрогобицькій – 1110,8 тис. осіб, Львівській – 1435,2 тис осіб, Рівненській – 1223,1тис. осіб, Станіславська область – 1462,3 тис. осіб , Тернопільській – 1575,8 тис. осіб^[21].

Як слушно зауважує Г. Волошкевич, сама руйнація старої влади зовнішньою силою ще не є свідченням визволення поневолених народів. Таким воно стане лише тоді, коли звільнене населення отримає можливість для самостійного розвитку. Українці не отримали свободи – замість одного ворожого їм режиму був встановлений інший, який у підсумку виявився не менш чужим і жорстоким. Змінилися кольори, гасла, символи, внутрішня та зовнішня політика, але не змінилося становище корінного населення – як і в попередні роки воно було позбавлене національного суверенітету^[22]. Ментальні розбіжності східних і західних українців він пояснює передусім тим, що східні й західні українці тривалий період жили в доволі різних просторово-часових системах. «Возз’єднання» західноукраїнських земель з Радянською Україною у 1939 р., яке супроводжувалося спробами радянізації й комунізації краю, початком масових репресій сталінського режиму стосовно інакодумців, звичайно не сприяло подоланню ментальних відмінностей, адже комуністично-радянське відторгалося як «чуже»^[23]. Вважаємо за доцільне наголосити, слідом за Ю. Сорокою, що хоча приєднання західноукраїнських земель до УРСР, хоч об’єктивно відповідало ідеї національної єдності українського народу, але з самого початку ґрунтувалося на насильстві, ігноруванні, руйнуванні давніх звичаїв і традицій, ментальності та моралі значної частини місцевих жителів^[24]. Попри все це, на наше переконання, не варто применшувати історичного факту возз’єднання східних та західних земель в єдиній, нехай й не незалежній Українській державі. Процес консолідації української етнічної нації, що отримав могутній поштовх у вересні 1939 р., заклав підстави для формування української політичної нації, що розбудовує після 24 серпня 1991 р. власну суверенну державу.

На переконання Р. Гули, універсальною моделлю ідеологічної уніфікації територій, які в 1939-1940 рр. ввійшли до складу СРСР, виступила теорія радянського патріотизму^[25]. В першу чергу, комунікативний простір політичної взаємодії був переповнений контентом, що возвеличував Й. Сталіна, з ім’ям якого «героїчна Робітничо-Селянська Червона Армія здійснила довгождану мрію своїх єдинокровних братів українців і білорусів, звільнивши їх від польських панів і капіталістів, які зараз разом у великій дружній сім’ї трудящих Радянського Союзу будують щасливе радісне життя під сонцем Сталінської Конституції»^[26].

Маючи на меті здійснення тотального контролю над суспільством, тоталітарна партія створює цілу систему організацій, оскільки переважна частина її членів є пасивною, – ситуація, яку пояснює примусовий характер вступу в партію (йдеться не лише про прямий, але й про непрямий примус). У будь-якій тоталітарній партії – організації з масовим членством, активною є лише невелика її частка, яка виконує функцію організації мас на основі особливих інтересів, підпорядковуючи організаційні форми конкретним цілям.

За рік після встановлення радянської влади на західноукраїнських землях комуністичне виховання трудящих, виховання нових моральних якостей оновленої людини «дало» глибокі і позитивні результати. Зникає зовсім проклята спадщина минулого: дармоїдство, п’яні оргії, статева розбещеність, лінь, «міщанські ідеали»^[27]. «Якщо наше виховання буде зовні прекрасним, але абстрактним, тобто, якщо воно не буде предметним, матеріально пов’язаним з боротьбою за дальше зростання соціалістичної держави і зміцнення її позицій у теперішній класовій боротьбі, то це буде пародія на виховання»^[28].

Прихід радянської влади в Західну Україну призвів до реорганізації та ліквідації існуючої мережі культурно-освітніх установ краю загалом та його історичного центру насамперед. Вже протягом 1940 р. з 26 існуючих у Львові на 1939 р. музеїв на базі їх збірок та приміщень було створено 5 великих музеїв: історичний, природознавчий, етнографічний, художнього промислу і картинну галерею. В основних параметрах вдалося зберегти лише збірки Національного музею, які у грудні 1939 р. увійшли окремим відділом українського мистецтва до складу картинної галереї. Об’єднання музейних та приватних колекцій у п’ять великих музеїв призвело до значних втрат. Було фактично зруйновано працю багатьох поколінь львівських музейників. Цьому сприяла докорінна зміна кадрового складу і побудова експозицій за радянськими зразками^[29].

Посиленої уваги тоталітарного режиму зазнавало вчительство краю. На Станіславщині, як, до речі , в інших новоутворених областях УРСР, понад 70 % вчителів становили т.зв. «старорежимні» педагоги, які, за словами секретаря обкому партії М. Груленка, шкодили навчально-виховній роботі та яких було «необхідно негайно звільнити», чому заважало лише те, що як з прикрістю відзначав секретар, в школах не вистарчало підготовлених в «комуністичному дусі» кадрів^[30]. Ті ж, які працювали виходили, як директор 24-ї школи м. Львова, вчитель історії П. Сак, що «перед учителями відповідальне завдання – вкоріняти в уми і серця молодих громадян країни радянську ідеологію найреволюційнішого класу людства – пролетаріату, охопити нею всіх учнів»^[31].

Одночасно, органи НКВС завдали удару по церкві і духовенству, які не вписувалися в радянську тоталітарну систему. Служителі церкви потрапили до перших хвиль арештів та депортацій, проведених НКВС. Уже в перші місяці радянської влади в Західній Україні було заарештовано 57 церковнослужителів, 14 із них розстріляно^[32]. Тому не дивно, що мали місце такі факти деградації священиків, як зафіксований у червні 1940 р. в Острожинецькому районі на Рівненщині, коли замість того, щоб служити недільну літургію, священик звернувся з амвону до присутніх із заявою про відмову від сану священика, що викликало бурхливі оплески присутніх у храмі комсомольців^[33].

Основний удар радянських репресивно-каральних органів припав на Греко-Католицьку Церкву. Загалом лише у Львівській архієпархії ГКЦ у 1939 – 1941 рр. були вбиті 40 священиків, а 80 – були депортовані або пропали безвісти[34].

Чільне місце у політиці сталінського режиму у Західній Україні зайняло підпорядкування православних парафій Московському патріархату. Радянська влада вдалась до перерозподілу колишній парафій Польської Автокефальної Православної Церкви на приєднаних в 1939 р. територіях. Православні ієрархи Волині та Галичини змушені були приїхати до Москви та скласти там заяву про вірність Руській православній церкві. Не зробили цього лише архієпископ Поліський Олександр і єпископ Луцький Полікарп[35]. Спеціальною постановою від 30 травня 1941 р. Московський Патріархат усунув першого від керівництва Поліською Єпархією і на його місце 15 червня був призначений архімандрит Почаївської Лаври Веніамін (Новицький). Проте в листі від 19 червня 1941 р. місцеблюстителеві патріаршого престолу РПЦ митрополитові Сергієві (Старогородському) архієпископ Олексій заявив про відмову виконувати вказане розпорядження[36].

Релігійні громади, що відмовлялися переходити під владу Московського патріархату, закривались у першу чергу. Лише за 1940 р. кількість парафій Волинської православної єпархії скоротилася на 90[37]. Можна припустити, що «результативність» такої роботи залежала насамперед від її підтримки НКВС, з управлінням якого у Волинській області, наприклад, ділив один будинок екзарх Московської патріархії на західних областях України та Білорусі М. Ярушевич. У 1939–1941 рр. чисельність ченців Почаївської Лаври, які ревно втілювали лінію Московського патріархату, скоротилася з 300 до 80 осіб. Окрім того, була закрита Крем’янецька духовна семінарія[38]. Національно свідомі українські православні священики Волині І. Концевич з двома синами, Ю. Скоп’юк, М. Тележинський та інші також стали жертвами масового вбивства у луцькій в’язниці НКВС у червні 1941 р.[39].

Влітку 1940 р. питання про приєднання до СРСР Бессарабії та Північної Буковини стало каменем спотикання у стосунках між двома диктаторськими режимами. Це остаточно зруйнувало радянсько-німецький альянс. 26 червня 1940 р. Й. Сталін почав вимагати від Румунії негайного вирішення питання про повернення Бессарабії Радянському Союзу і передачі тієї частини Буковини, населення якої в більшості своїй пов’язане з Україною культурою, мовою, історичним минулим^[40].

28 червня механізовані та інші частини південної групи військ під командуванням генерала армії Г. Жукова перетнули Дністер^[41], ввійшовши в Північну Буковину, що відразу з подавалося радянською пропагандою як те, що «в історичний день 28 червня історичній несправедливості покладено кінець. Бессарабія і українська Буковина стали назавжди радянськими». При цьому «примірна поведінка Червоної армії і її проводу розвіяла всілякі сумніви і острах, які виросли на підставі бурхливих інформацій ворогів народу. Менша визволена сестра скрадає щиру подяку Червоній Армії і її проводові за знищення соціальних кайданів, що віками тяжіли на її мозольних руках»^[42].

У липні 1940 р. до Москви виїхала делегація «від трудящих» Північної Буковини просити возз’єднати їх край з Радянською Україною. 2 серпня 1940 р., виступаючи на VII сесії Верховної Ради СРСР, член повноважної делегації буковинців робітник Н. Михальчук заявив: «Сотні років народ Північної Буковини був штучно відокремлений від своїх єдинокровних братів-українців. Чорною хмарою душила нас кабала гнобителів. За 22 роки панування румунських загарбників наш край був доведений до небувалого виснаження... Трудящі Північної Буковини горять палким бажанням назавжди возз’єднатися з українським народом в єдиній Українській соціалістичній державі. Ми просимо включити територію Північної Буковини до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки»^[43].

2 серпня 1940 р. Верховна Рада постановила включити північну частину Буковини і Хотинський, Аккерманський і Ізмаїльський повіти Бессарабії до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки, за що за, що «український народ Буковини складає не лише щиру подяку великим проводарям великих ідей, але й віддає до їх розпорядження всі свої здібності для проведення в життя великих ідей рівності і братерства»^[44].

Вже на початку серпня 1940 р. в новоутвореному Чернівецькому повіті організуються багатолюдні мітинги, присвячені рішенню VII сесії Верховної Ради Союзу РСР про возз’єднання Північної Буковини, Хотинського, Аккерманського й Ізмаїльського повітів з УРСР, де «народ вільної Буковини торжествує» та в одностайно прийнятій резолюції наголошується, що «Міцним і непорушним союзом возз’єдналися ми з Країною Рад під керівництвом мудрої партії Леніна, сміливо крокуватимемо вперед – до комунізму»^[45].

7 серпня 1940 р. Хотинський повіт Бессарабії і Чернівецький повіти Північної Буковини були об’єднані в Чернівецьку область із центром у м.
 Чернівці^[46], до якої входило 16 районів^[47].

Даючи оцінку вищезазначеним фактам щодо повернення Бессарабії і передачі Північної Буковини до СРСР, П. Брицький слушно вказує, що, по-перше, окупація Бессарабії і Буковини Румунією в 1918 р. не мала ні історичних, ні правових підстав. Ці землі до 1918 р. ніколи не належали до Румунії. Коли утворилася держава Румунія (1859 р.), то ці землі були в складі Австрійської (згодом Австро-Угорської імперії) з 1774 до 1918 р. та Російської імперії (1812-1918 рр.); по-друге, коли мова йде про приєднання до України Північної Буковини та Північної й Південної Бессарабії, то треба мати на увазі, що ці землі в історичному минулому були в складі тих держав, які були на українській землі – Київської Русі і Галицько-Волинського князівства; і, по-третє, «повернення Бессарабії і передача Північної Буковини», по суті, відповідало відновленню історичної справедливості^[48].

На приєднаних до СРСР територіях новоутворені органи влади активно бралися за перебудову економіки і політики на незвичних для цивілізованого світу засадах суспільної власності, яка під виглядом націоналізації і колективізації поглинала все і вводила державний лімітований розподіл матеріальних благ між населенням, позбавляла людей набутої ними великої власності, ліквідовувала або націоналізовувала фабрики, заводи, електростанції, магазини, домоволодіння, друкарні, редакції і видавництва, а також землеволодіння. Ліквідовувалися або розпускалися політичні партії, профспілкові та національно-культурні організації і товариства^[49].

Радянська влада вміла переконувати, вміла агітувати, і багато людей вірило їй. До того ж Чернівці були наповнені різними представниками з Москви і Києва, які виступали на зборах, мітингах, вечорах і зустрічах. Так, з 4 по 20 липня 1940 р. тут побували відомі українські письменники О. Корнійчук. М. Бажан, О. Довженко. Д. Косарик, І. Вирган, російські письменники К. Симонов, Є. Долматовський, секретар ЦК КП(б)У Й. Лисенко, секретар ЦК ЛКСМУ Я. Хоменко. 14 липня вони взяли участь у покладанні вінків до могили Ю. Федьковича, в зустрічах з молоддю^[50].

Важливу роль надавали роботі з інтелігенцією. «Літературне об’єднання, згуртоване навколо обласної газети «Радянська Буковина» – лише за початок великої роботи, яку проведуть партійні і письменницькі організації в справі виявлення і виховання літературних і взагалі мистецьких сил радянської Буковини. Радянська вільна Буковина багата талантами. Під сталінським сонцем вони розквітнуть і змужніють»^[51]. Президія Верховної Ради УРСР видала одноразову допомогу відомій українській письменниці О. Кобилянській в розмірі 10 тис. карбованців^[52]. Урочисто вручили паспорт громадянки СРСР, відзначили 55-річний ювілей літературної діяльності, присвоїли її ім’я 3-ій середній школі Чернівців і колишній вулиці Янку Флондора^[53].

Велося очищення бібліотек і книгарень від так званої «шкідливої» літератури, тобто від набутків світової літератури та творів місцевих авторів, які не вписувалися в прокрустове ложе комуністичної ідеології. Так, уже 3 січня 1941 р. бюро Чернівецького обкому компартії України розглянуло питання «Про вилучення шкідливої літератури». Бюро затвердило поданий обллітом список літератури місцевих авторів, яку пропонувалося вилучити як шкідливу і застарілу, облліт зобов’язали провести вилучення цієї літератури з усіх бібліотек та з книготорговельної мережі. Таким чином, те, що буковинці берегли віками, збагачували і примножували, протягом року було розграбоване. Вилучені книги або ж вивезли до Москви або ж спалили в пічках облліту. Цим було завдано величезного, непоправного удару духовним скарбам краю^[54].

Головними ознаками моделі держави, яка була насаджена в 1939 р. та готувалась до відновлення ще до вступу Червоної армії в Західну Україну в взимку 1944 р., були: ліквідація демократії та концентрація всієї повноти влади у вузького кола партійних олігархів у столиці СРСР і жорстко підпорядкованим їм партійним комітетам на місцях (ця влада не була визначена й обмежена законом та спиралась на насилля і репресії); тотальний контроль держави над суспільством; заборона політичної опозиції та її фізична ліквідація; цензура, відсутність свободи слова і зібрання; тенденція до агресивної зовнішньої політики; мілітаризація виробничої та соціальної сфер життя і діяльності населення; контроль держави за сферою культури та мистецтва, перешкоджання релігійному життю^[55].

Цілком погоджуємось з В. Ткачуком, що процес становлення та утвердження тоталітарного режиму на західноукраїнських землях суперечив місцевим традиціям громадського життя^[56]. Від себе, звернемо увагу на знищення значимого економічного, соціального або політичного плюралізму, коли Комуністична партія де юре та де факто утверджувала свою монополію на владу.

Як вірно вказує В. Гулай, політика якнайшвидшого усунення регіональних особливостей у суспільно-політичній і духовній сферах, економіці, етносоціальній структурі населення супроводжувалася адмініструванням і репресіями^[57], що, на нашу думку, мало забезпечити бажаний результат, який би свідчив про ефективність функціонування сталінського тоталітарного режиму в західноукраїнському регіону в складних військово-політичних обставинах.

Масоване використання репресивно-каральних структур у процесі відновлення органів влади та управління західних областей України супроводжувалось потужною пропагандистською кампанією, що мала змінити ідейно-політичні установки місцевого населення, забезпечити встановлення тотального ідеологічного контролю над духовним життям мешканців краю. Таку практику варто виводити із стратегії утвердження в тоталітарному суспільстві керуючої та спрямовуючої ідеології, яка артикулює досяжну мету.

Широкомасштабна ідеологічна робота, що враховувала особливості військово-політичної ситуації, розпочалася ще з початку 1944 року. Уже в Зверненні «До населення тимчасово окупованих районів України» від 12 січня 1944 року, підписаного першим секретарем Центрального комітету КП(б)У М. Хрущовим, йшлося: «Ваш ворог – не тільки німецькі розбійники. Ваш ворог - зграя німецько-українських націоналістів. Всякі ці бандери, мельники, бульбівці, що продавшись Гітлерові, допомагають йому поневолювати наш народ, нашу Україну»^[58].

Вартим уваги є те, що березні 1944 р. в листі на ім’я Й. Сталіна керівник Радянської України М. Хрущов визнавав, що «крім українців із західних областей УРСР в УПА приймають участь українці зі східних областей, а також представники інших національностей»^[59].

Виступаючи на нараді керівництва західних областей УРСР у Львові 10 січня 1945 р., М. Хрущов наголосив: «Нас просто не будуть поважати, якщо ми не вживатимемо заходів; усіх, хоч найменших, учасників слід заарештовувати, кого треба – судити, можливо, повісити, решту вислати, ось тоді ми будемо знати, що буде порядок і населення знатиме, що за одного візьмемо сотню»^[60].

Після прийняття 10 січня 1945 р. ЦК КП(б)У постанови «Про посилення боротьби з українсько-німецькими націоналістами у західних областях України» до участі в інтенсивній агітаційно-пропагандистській роботі безпосередньо в краї було залучено відомих українських радянських письменників та поетів М. Рильського, В. Сосюру, О. Вишню та ін. Так, У газеті «Вільна Україна» О. Вишня під час перебування у Львові на початку 1945 р. і після цього вмістив ряд гуморесок і нарисів, частину з яких об’єднав спільною рубрикою «Вишневі усмішки львівські». Їх зміст та ідейне спрямування – це гімн радянському Львову (усмішка «Львів»), возз’єднаному західноукраїнському краєві, його працьовитим людям. О. Вишня також написав і надрукував цикл творів, в яких викривав підступну роль верховодів українського буржуазного націоналізму та бандерівських банд («Українсько-німецька націоналістична державна дірка», «Великомученик Остап Вишня», «Прем’єр-міністр, «Хлюст», «Як Бандера Україну воював», «Дуже самостійний гімн» та інші), які лягли в основну збірку політичних памфлетів і фейлетонів «Самостійна дірка»^[61]. Про масштаби розгорнутої ідеологічної кампанії свідчить хоча б те, що чергове радянське звернення до населення західних областей УРСР із закликом до «рішучої боротьби з націоналістичним бандитизмом» від 19 травня 1945 р. було віддруковане у газетах у вигляді плакатів та листівок накладом 500 тис. примірників^[62].

Звичними кліше радянської пропаганди стали: «Не вдалося українсько-німецьким фашистам занапастити наш народ», «Смерть німецьким загарбникам та їх агентам – українсько-німецьким націоналістам!»^[63]. Місцева преса рясніла заголовками як от, наприклад, на виступах селян на обласній нараді, на якій у листопаді 1944 р. зібралось 1200 учасників: «Знищимо бандитів бандерівців!», «Смерть презренним виродкам!»^[64], «Смерть зрадникам батьківщини», «Знищимо останніх німецьких прихвоснів»^[65] чи на аналогічних зборах інтелігенції в грудні того самого року: «Вирвати з корінням бандерівську нечисть!», «Вічна ганьба німецьким запроданцям!»^[66].

5 січня 1945 р. у Львові відкрився з’їзд вчителів західних областей УРСР, що мав відіграти «найвидатнішу пропагандистсько-агітаційну роль», бо «для кожного вчителя – делегата його участь у з’їзді виявляється справді школою більшовицького виховання»^[67]. В продовження – «Могутнім фактором під впливом якого відбувається цей процес чимраз більшого розгортання політичної, громадської, виробничої активності західноукраїнський інтелігенції, є наша більшовицька пропаганда. Прямі обов’язки кожного чесного інтелігента вчитися. Вчитися і вчитися – вчитися по радянським теоретичним книгам, вчитися по радянським законам, вчитися по моралі радянського суспільства, вчитися всьому радянському життю»^[68].

З’їзд Народних комітетів Закарпатської України, який був проведений 26 листопада 1944 р. і який називають «першим», став єдиним. Жодного іншого разу він не скликався. Ухвалений на ньому Маніфест, за словами М. Макара, був заготовлений в Москві й перекладений в Києві на українську мову, мав вирішальну політичну і юридичну вагу для негайного здійснення цього акту, тобто виходу Закарпаття зі складу Чехословаччини і приєднання до Радянської України в складі СРСР^[69].

Якщо на першій стадії кампанії за возз’єднання (складання петицій, листів, телеграм, ухвалення резолюцій мітингів, зборів, з’їздів, конференцій) представники Чехословаччини на території Закарпатської України «вели себе спокійно, не надаючи серйозного значення цьому руху», то після прийняття Маніфесту возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною, «чехи перейшли до активних форм боротьби проти возз’єднання і насамперед підписання Маніфесту», аж до залякування та побиття чеськими офіцерами в багатьох селах членів народних комітетів та окремих активних мешканців з проукраїнською позицією^[70].

Як вірно зауважує О. Довганич, процес переходу від простої вдячності Червоній армії за визволення до прагнення возз’єднатися відбувався дуже швидко. Із загальних недостатньо конкретних гасел перших днів, у яких йшла мова про єдність слов’янських народів, українців з обох боках Карпат, швидко викристалізувалась вимога-прохання – возз’єднатися з усім українським народом. Так, надзвичайно популярним стало гасло, яке вперше висунули на зборах жінки с. Затишне (Ташнад) Берегівського округу: «Ми не хочемо до мачухи Чехословаччини, хочемо до рідної матері – Радянської України»^[71].

З приводу укладення радянсько-чехословацького договору, то керівник Радянської України М. Хрущов прокоментував так: «Віднині всі землі України зібрано воєдино, під радянський прапор, під прапор Української Радянської Республіки. Це є результат мудрої Сталінської політики Радянського Уряду і більшовицької партії»^[72].

Слідом за ним, радянська пропаганда твердила, що «збулися віковічні прагнення народу Закарпатської України до возз’єднання зі своєю батьківщиною – великою Україною. Закарпатсько-український народ, що силою був відірваний від своєї матері і протягом тисячоліть терпів знущання угорсько-німецьких загарбників, тепер назавжди увійшов до великої сім’ї народів Радянського Союзу. Закінчено об’єднання всіх українських земель в єдиній державі – Українській Радянській Соціалістичній Республіці – складовій частині Радянського Союзу»^[73].

З часу приєднання регіону до радянської України й СРСР 1945 р. було започатковано суперечливий процес включення літературно-мистецького життя Закарпаття до загальноукраїнського та союзного літературного процесу. Це відбувалося синхронізовано, з одного боку, з посиленням повоєнної російської шовіністичної великодержавницької хвилі, ініційованої відомим тостом Й. Сталіна 24 травня 1945 р. «за здоровье русского народа» – «наиболее выдающейся нации» СРСР^[74].

Чільне місце в процесі насадження етнополітичних пріоритетів радянського режиму відігравала освітня політика. Офіційною підставою для закріплення особливого статусу російської мови в освіті була постанова РНК та ЦК КП (б) У від 13 березня 1938 р., згодом продубльована постановою ЦК КП (б) У від 4 вересня 1945 р. про обов’язкове вивчення російської мови починаючи з другого класу.

Відновлення радянської влади в регіоні сприяло інтенсивному відкриттю шкіл з російською мовою навчання, в першу чергу, для задоволення мовних потреб дітей прибулих росіян, а також для стимулювання переходу на неї частини неросійського населення шляхом створення навколо цих шкіл штучного статусу престижності. Щодо представників неросійського населення регіону, особливо з числа уродженців радянських національних республік, то так фактично ігнорувалося їхнє право на здобуття освіти рідною мовою, закріплене в Конституції СРСР. Так, у 1945 р. у Львові було відкрито 9 шкіл з російською мовою викладання[75]. На протязі 1946-1952 рр. в Чернівецькій області кількість російських шкіл збільшилася з 18 до 26[76]. У 1952-1953 навчальному році в західних областях працювало 150 шкіл з російської мовою навчання, в тому числі 74 середніх[77]. Розгалужену мережу російських шкіл було створено у Львівській області – 43, Чернівецькій – 26, Дрогобицькій – 24, Закарпатській – 16. Загальна кількість учнів російськомовних шкіл становила майже 61 тисячу, з яких близько 73 % навчалися в середніх школах.

Паралельно із зростанням обсягів надісланої радянської літератури, насамперед російською мовою, спостерігалося інтенсивне вилучення наукової та художньої літератури, підручників, виданих у дорадянський час. Протягом 1949-1951 рр. в бібліотеці Львівського держуніверситету органами цензури було виявлено 25 320 книг, що підлягали вилученню та 35 700 примірників літератури для обмеженого користування[78]. До жовтня 1951 р. у Львівській науково-педагогічній бібліотеці в такий же спосіб було «перевірено» 32 764 примірники літератури, з яких для загального користування було відібрано тільки 5 546[79].

Паралельно з відкриттям російських шкіл тривав інтенсивний процес закриття освітніх закладів національних меншин. Так, протягом тільки 1945 р. в Рівненській області було закрито 43 школи із польською мовою навчання[80]. Цього ж року на Закарпатті було закрито всі середні школи з угорською мовою навчання. Як привід для закриття цих шкіл використовувалося твердження про відсутність достатньої кількості вчителів. Насправді ж частина з них була усунена від викладання з ідеологічних міркувань. Для учнів колишніх угорських шкіл були введені курси української та російської мови, проте рік навчання в них не зараховувався до загального терміну навчання. Починаючи з 1945-1946 навчального року, коли в області було запроваджено радянську систему загальноосвітніх закладів, на молдавську мову із кириличним алфавітом були переведені всі румунські школи Закарпаття, а єдина школа зі словацькою мовою навчання – в с. Йовря «з практичних міркувань та на прохання батьків» була переведена на українську мову, з обов’язковим вивченням російської[81]. Використовуючи переселення польських громадян до Польщі в 1945-1947 рр. для закриття польських шкіл, на Львівщині влада скоротила їхню кількість з 48 до 4[82].

Прагнучи усунути багатьох українських вчених від активної роботи в «зараженому націоналізмом» Львові, влада перевела багатьох з них на роботу в переважно російськомовний Київ. Ось що з цього приводу зазначив академік С. Щурат: «Під виглядом концентрації наукових діячів у Києві відбувається знищення міста Львова як культурного українського міста. Це, напевно, на мові радянській називається ліквідація українського буржуазного націоналізму... А що зараз скажуть вороги Радянського Союзу? Вони скажуть і цілком вірно, що ліквідація гуманітарних наукових установ у Львові – це не тільки русифікація міста, а й знищення його українського обличчя, всього того, за що боровся Іван Франко та інші...[83].

Криком душі можна вважати лист студентів Чернівецького університету до Й. Сталіна: «Всі викладачі університету, боячись, щоб їх не звинуватили в націоналізмі читають лекції і спілкуються тільки російською мовою. Ось і виходить, що в Україні бояться розмовляти рідною мовою. За Румунії університет був центром румунізації, а тепер – русифікації. Чому до останнього часу судочинство, лекції, діловодство ведуться тільки російською мовою, якої не розуміє місцеве населення?»[84]. Тільки в 1947 р. органами держбезпеки було заарештовано 30 національно свідомих студентів Чернівецького університету, медичного та учительського інститутів[85].

Швидшій русифікації західних областей УРСР мало сприяти обмеження доступу чи навіть знищення частини українських культурних надбань. Під гаслами боротьби з проявами українського буржуазного націоналізму в мистецтві влада позбавляла людей можливості ознайомлюватися з численними високопрофесійними творами, у яких майстерно передано національний колорит краю. Їхнє місце займали переважно низької естетичної вартості твори соціалістичного реалізму, присвячені звеличенню дружби українського і російського народів, успіхів соціалістичного будівництва. Так, наприкінці 40-х - на початку 50-х років на місце «ідеологічно згубних творів буржуазного мистецтва» Львівський історичний музей за 144 тис. крб. придбав кілька десятків оригіналів і копій таких картин, як «Переяславська рада» Левицького, «9 січня» Сильвестрова, «Збори приймають листа т. Сталіну» Григорійчука та ін.[86].

Смерть Й. Сталіна 5 березня 1953 р. та початок відносної лібералізації режиму не дозволили розгорнутися черговій русифікаторській кампанії. Разом з тим відкриття нових російських шкіл, все більше впровадження російської мови та літератури в навчальний процес тривали надалі. Гучна пропагандистська кампанія звеличення російського народу поступилася місцем тихій русифікації.

Отже, історико-соціальна спадщина західних українських етнічних земель (досвід конституційно-політичних практик, різновекторні міграційні процеси, різні ступені культурної асиміляції, культурні та конфесійні орієнтації) з їх різницями в мовній і церковно-релігійних орієнтаціях, історичній пам’яті формувалась впродовж століть. Історико-географічні особливості визначили подібність тенденцій етнічного, культурного, мовного, ціннісного, освітнього, демографічного розвитку сучасних Волинської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської областей та близькість, із певними елементами самобутності, сусідніх Чернівецької та Закарпатської областей. Саме терени утворених в 1939-1946 рр. західних областей УРСР стали полем змагання сталінського режиму із етнокультурною й ментальною унікальністю місцевого українського, польського, єврейського, угорського, румунського населення. Трансформація етнонаціональної структури населення західних областей УРСР в повоєнний період зумовлювала помітні зміни в освітньо-культурній галузі, насамперед у сфері використання мов. Незважаючи на те, що офіційною мовою у республіці вважалася українська, проте в дійсності вона поступово витіснялася з ділового і побутового вжитку російською мовою.

Процесові русифікації сприяла значна міграція мешканців інших регіонів Радянського Союзу, насамперед росіян. У такий спосіб чисельність російської етнічної групи поповнювалася значною кількістю так званого російськомовного населення, зокрема з числа українців східних областей УРСР та навіть місцевих жителів. Використовуючи весь арсенал інструментів тоталітарного впливу, сталінський режим впродовж другої половини 40-х – початку 50-х років зумів завдати непоправних втрат ментальній своєрідності населення західних областей Радянської України. Збережені в умовах жорсткої радянської реальності характерні риси передовсім українського менталітету змогли стати політико-культурною та ідеологічною основою відродження Української державності на початку 90-х років ХХ ст. та формування української модерної політичної нації у «гібридній війні» з режимом В. Путіна як спадкоємцем російського великодержавного шовінізму та колоніалізму у реаліях першої чверті ХХІ ст.

ЛІТЕРАТУРА:

1.         Андрухів І. О. Суспільно-політичні та релігійні процеси на Станіславщині в кінці 30-х - 50 х роках ХХ ст. Історико-політологічний аналіз [Текст] / І. О. Андрухів, П. Є. Кам’янський. – Івано-Франківськ : Нова зоря, 2005. – 364 с.

2.         Борщевич В. Т. Волинське духовенство у ХХ ст. : ідентичність, статус, еволюція [Текст] : монографія / В. Т. Борщевич. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. – 584 с.

3.         Брицький П. Питання про Буковину і Бессарабію у міжнародній політиці в 1939-1940-х роках / П. Брицький // Питання історії України. Збірник наукових праць. – Т. 13. – Чернівці, 2010. – С. 46-49.

4.         Буковина: історичний нарис [Текст] / Ред кол. : С. С. Костишин (голова) та ін. – Чернівці : Зелена Буковина, 1998. - 415 с.

5.         Відозва // Вільна Україна. Орган Політичного Управління Українського Фронту. – Львів, 1939. – № 9 (4 жовтня). – С. 1.

6.         Возз’єднання українського народу в єдиній Українській Радянській державі (1939-1949 рр.). Збірник документів і матеріалів [Текст] / Упоряд. : Павлюк В., Пількевич С., Ярошенко А. / В. Павлюк, С. Пількевич, А. Ярошенко / За ред. П. Гудзенка, Ф. Шевченка. – К. : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1949. – 211 с.

7.         Волошкевич Г. «Визволення» чи «окупація» (як розцінювати події вересня 1939 р. в українській історії) / Геннадій Волошкевич // Дослідницьким полем війни, без ідеологічних окопів…: матер. наук.-метод. семінару «Україна у Другій світовій війні», підготовленого кафедрою історії України ЧНУ імені Богдана Хмельницького з нагоди 60-річчя завершення Другої світової війни / за ред. В. В. Масненка, Ю. П. Присяжнюка. – Черкаси : Вертикаль, видавець ПП Кандич С. Г., 2006. – С. 15–20.

8.         Галка К. О. Роль образу ворога в радянській ідеолого-пропагандистській роботі (1933-1941 рр.) / К. О. Галка // Історичні та політологічні дослідження. – Донецьк : Донецький національний університет, 2013. – № 2. – С. 177-188.

9.         Голик Р. «Западенці, москалі та східняки»: російські візії Галичини і галицькі візії Росії в дзеркалі історичних стереотипів / Р. Голик // Історичні міфи і стереотипи та міжнаціональні відносини в сучасній Україні: кол. монографія; за ред. Л. Зашкільняка. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. – С. 210–288.

10.      Гончарова Н. П. Зміни в суспільно-політичному та культурно-мистецькому житті УРСР в 1920-1930-х роках: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» [Текст] / Н. П. Горчарова ; Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди. – Переяслав-Хмельницький, 2011. – 20 с.

11.      Гордієнко В. Московський Патріархат у Західній Україні (1939–1941 рр.) / В. Гордієнко // Волинські історичні записки: зб. наук. пр. – Т. 5. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2010. – С. 62-70.

12.      Гула Р. В. Армия. Война. Советский патриотизм: (Украина. 1941-1945 гг.) [Текст]: монографія / Р. В. Гула. – Днепропетровск : Герда, 2013. – 275 с.

13.      Гулай В. В. Етносоціальні процеси в західних областях України (друга половина 40-х – 50-ті роки ХХ ст.) [Текст]: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / В. В. Гулай ; Львівський національний університет ім. Івана Франка. – Львів, 2002. – 16 с.

14.      Державний архів Львівської області (далі – ДАЛО). – Ф. П-3. Львівський обласний комітет Комуністичної партії України. - Оп. 4. - Спр. 159.

15.      ДАЛО. – Ф. П-3. Львівський обласний комітет Комуністичної партії України. - Оп. 4. - Спр. 209.

16.       Державний архів Тернопільської області.– Ф. П-1. Тернопільський обласний комітет Комуністичної партії України. – Оп. 1. – Спр. 3.

17.      Довганич О. Питання возз’єднання у доповіді політуправління 4-го Українського фронту Головному політичному управлінню Червоної армії / О. Довганич // 1945 рік. Закарпатська Україна : матеріали наук. конф., присвяченої 50-річчю Перемоги над фашизмом та 50-річчю возз’єднання Закарпаття з Україною. – Ужгород, 26 травня 1995 р. – Ужгород : Виробничо-видавничий комбінат «Патент», 1995. – С. 50-59.

18.      До трудящих Львова // Радянська Україна. Орган Центрального Комітету КП(б)У, Верховної Ради і Ради Народних Комісарів УРСР. –1944. – № 146 (28 липня). – С. 3.

19.      Жив’юк А. А. Від «Дерманської республіки» до «Дерманської трагедії» [Текст]: нариси історії українського визвольного руху в Дермані на Волині / А. А. Жив’юк, І. В. Марчук. – Рівне : ПП ДМ, 2011. – 156 с.

20.      Ідейне виховання інтелігенції західних областей // Радянська Україна. Орган ЦК КП(б)У, Верховної Ради і Ради Народних Комісарів УРСР. – 1945. – № 54 (18 березня). – С. 1.

21.      Історична Сесія // Радянська Україна. Орган ЦК КП(б)У, Верховної Ради і Ради Народних Комісарів УРСР. – 1945. - № 132 (4 липня). – С. 1.

22.      Історія Львова : у 3 т. Т. 3 [Текст] / Редколегія: Я. Ісаєвич, М. Литвин, Ф. Стеблій. – Львів : Центр Європи, 2007. – 575 с.

23.      Калінін М. І. Про комуністичне виховання / М. І. Калінін // Вільна Україна. Орган Львівського обкому, міськкому КП(б)У та облвиконкому. – 1940. – № 258 ( 2 листопада ). – С. 5.

24.      Капітан Л. І. Етнокультурний розвиток Закарпаття у контексті радянізації краю. 1944-1964 рр. [Текст] / Л. І. Капітан. – К., 2013. – 583 с.

25.      Кобилянська О. Привіт з Зеленої Буковини / О. Кобилянська // Вільна Україна. Орган Львівського обкому, міськкому КП(б)У та облвиконкому. – 1940. – № 155 ( 5 липня ). – С. 1.

26.      Культурно мистецька хроніка // Вільна Буковина. Літературно-художній журнал літературного об’єднання при редакції обласної газети «Радянська Буковина». – 1940. – № 1 (листопад). – С. 69.

27.      Курило В. М. Історична зумовленість возз’єднання Північної Буковини з Українською РСР / В. М. Курило // Український історичний журнал. – 1983. – № 9 (вересень). – С. 55-66.

28.      Кучерепа М. М. Волинь: 1939–1941 рр.: навч. посіб. [Текст] / М. М. Кучерепа, В. В. Вісин. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2005. – 486 с.

29.      Макара М. Закарпатська Україна як етап в політичній історії краю / М. Макара // Закарпатська Україна: перспективи та реалії розвитку: матеріали Всеукр. наук. конф., присвяченої 6-й річниці возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною. – Ужгород, 24 червня 2010 р. – Ужгород, 2010. – С. 4-11.

30.      Макара М. Національна політика народної влади / М. Макара, І. Чаварга // Закарпатська Україна. Осінь 1944 року. Матеріали наукової конференції, присвяченої 50-річчю визволення Закарпаття від фашизму та 50-річчю Першого з’їзду Народних Комітетів Закарпатської України. Ужгород, 18 листопада 1994 р. / Упорядники: В. Є. Задорожний, Р. А. Офіцинський: ред. кол.: В. Є. Задорожний (відп. ред.) та ін. – Ужгород : Виробничо-видавничий комбінат «Патент», 1995. - С. 51-63.

31.      Малярчук О. М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села [Текст] / О. М. Малярчук. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2008. – 228 с.

32.      Мандрик М. В. Український геополітичний чинник у зовнішньополітичній стратегії зарубіжних країн : історичний контекст (кінець 1920-х- 1945 pp.) [Текст]: монографія / М. В. Мандрик. – К. ; Чернівці : Книги - XXI, 2010. – 576 с.

33.      Марусик Т. В. Розвиток гуманітарних наук у західних областях України в другій половині 40-х - першій половині 50-х років XX ст. // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць: Історія. - Вип. 36. – Чернівці : ЧДУ ім. Ю. Федьковича, 1998. - С. 115-123.

34.      Мигун Д. 17 сентября в истории страны: к вопросу о воссоединении Западной Беларуси и БССР в 1939 году [Електронний ресурс] / Д. Мигун. – Режим доступу: http://beldumka.belta.by/isfiles/000167_974625.pdf

35.      Моральне обличчя радянського громадянина // Вільна Україна. Орган Львівського обкому, міськкому КП(б)У та облвиконкому. – 1940. – № 255 ( 30 жовтня). – С. 1.

36.      Мотуз В. К. Зміни ментальності українського селянства в період утвердження тоталітаризму (20-30-ті рр. ХХ ст.) [Текст]: автореф. дис… на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук;  спец. 07.00.01 «Історія України» / В. К. Мотуз ; Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького. – Черкаси, 2013. –  20 с.

37.      Нагірняк М. Я. Політична та ідеологічна боротьба органів комуністичної партії у процесі утвердження режиму у Західній Україні (1944-1945 рр.) [Електронний ресурс] / М. Я. Нагірняк, Р. В. Лаврецький. – Режим доступу : ubgd.lviv.ua/moodle/pluginfile.php/14596/ NAG2013_6.pdf

38.      Наконечний Є. «Шоа» у Львові: Спогади [Текст] / Є. Наконечний. – Львів : Національна академія наук України ; Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, 2004. – С. 20-21.

39.      Нариси історії Львівської обласної партійної організації [Текст] / Авт. кол. Д. А. Яремчук та ін.; ред. кол. Д. А. Яремчук (голова) та ін. – Львів : Каменяр, 1980. - 386 с.

40.      Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів / Упор.: М. І. Панчук (керівник), І. Л. Гошуляк, С. С. Діброва, Ю. І. Зінченко, Ю. А. Левенець, С. П. Пишко, Л. П. Польовий, А. А. Соловйова, О. А. Спірін, Д. С. Щедріна / Ред. кол.: І. Ф. Курас (гол.) та ін. – К. : Наукова думка, 1994. – 560 с.

41.      Невтомно нести в маси ідеї великого вождя // Радянська Україна. Орган ЦК КП(б)У, Верховної Ради і Ради Народних Комісарів УРСР. – 1945. – № 3 (5 січня). – С. 1.

42.      Обласна нарада інтелігенції Львівської області // Вільна Україна. Орган Львівського обкому і міськкому КП(б)У, обласної та міської Рад депутатів трудящих. – 1944. – № 114 (5 грудня). – С. 3.

43.      Одрина Є. Споконвічна наша земля / Є. Одрина // Вільна Україна. Орган Львівського обкому, міськкому КП(б)У та облвиконкому. – 1940. – № 154 ( 4 липня ). – С. 3.

44.      Осадчий М. Г. Остап Вишня і Західна Україна / М. Г. Осадчий // Наукова конференція присвячена 25-річчю возз’єднання українського народу в єдиній Українській Радянській соціалістичній державі. Тези доповідей. Суспільно-економічні, історичні, юридичні науки та журналістика. 12-17 жовтня 1964 р. – Львів : Львівський ордена Леніна державний університет імені Івана Франка, 1964. – С. 43-45.

45.      Петрушко Ю. В. Тема визволення і возз’єднання на сторінках партійно-радянської преси України / Ю. В. Петрушко // Наукова конференція присвячена 25-річчю возз’єднання українського народу в єдиній Українській Радянській соціалістичній державі. Тези доповідей. Суспільно-економічні, історичні, юридичні науки та журналістика. 12-17 жовтня 1964 р. – Львів : Львівський ордена Леніна державний університет імені Івана Франка, 1964. – С. 45-47.

46.      Про день виборів // Вільна Україна. Орган Політичного Управління Українського Фронту. – Львів, 1939. – № 12 (6 жовтня). – С. 3.

47.      Про укладення Договору між урядами Радянського Союзу і Чехословацької Республіки про Закарпатську Україну // Радянська Україна. Орган ЦК КП(б)У, Верховної Ради і Ради Народних Комісарів УРСР. – 1945. - № 130 (1 липня). – С. 1.

48.      Редколегія. Над Буковиною сонце сходить // Вільна Буковина. Літературно-художній журнал літературного об’єднання при редакції обласної газети «Радянська Буковина». – 1940. – № 1 (листопад). – С. 5.

49.      Редліх Ш. Разом і нарізно в Бережанах [Текст] / Ш. Редліх ; пер. з англ. – К. : Дух і літера, 2002. – 325 с. 

50.      Речь по радио Председателя Совета Народных Комиссаров СССР тов. В.М. Молотова 17 сентября 1939 г. // Партийное строительство. – 1939. – № 17-18 (сентябрь). – С. 3-4.

51.      Рубльов О. С. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції, 20-50-ті роки XX ст. [Текст] / О. С. Рубльов, Ю. А. Черченко; Національна академія наук України, Інститут історії України, Інститут української археографії. - К. : Наукова думка, 1994. –350 с.

52.      Сак П. Кінець фальсифікації історії / П. Сак // Вільна Україна. Орган Львівського обкому, міськкому КП(б)У та облвиконкому. – 1940. – № 283 ( 4 грудня ). – С. 1.

53.      Світленко С. І. Україна у Другій світовій та Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1939–1945 років у проблематиці історії ментальності / С. І. Світленко // Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війні (1939–1945 рр.): актуальні проблеми історії: матеріали «круглого столу», Дніпропетровськ, Дніпропетровський нац. ун-т, 7 травня 2010 р. / ред. кол.: С. І. Світленко (відп. ред.) та ін. – Дніпропетровськ : Герда, 2010. – С. 19–27.

54.      Сворак С. Д. Народна освіта у західноукраїнському регіоні: історія та етнополітика (1944-1964 рр.) [Текст] / С. Д. Сворак. - К. : Правда Ярославичів, 1998. - 235 с.

55.      Сорока Ю. Населення Західної України у 1939-1941 рр.: депортації, заслання, вислання [Електронний ресурс] / Ю. Сорока. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe_2002_12_6.pdf

56.      Сорока Ю. М. Населення західноукраїнських земель в етнополітичному та демографічному вимірах (1939-1950 рр.) [Текст]: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра іст. наук: спец. 09.00.12 «Українознавство» / Ю. М. Сорока; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2009. – 33 с.

57.      Соціалістичні перетворення в західних областях Української РСР 1939-1979 : збірник документів і матеріалів / [упоряд. : Х. І. Горожанкіна, Т. Т. Гриценко, О. А. Крісанов [та ін.]; Ред. кол. : Д. А. Яремчук (відп. ред.), Н. Л. Алексєва, Ю. В. Бабко та ін.; Інститут історії Партії при ЦК Компартії України-філіал Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. – К. : Наукова думка, 1980. – 545 с.

58.      Спасибі радянській владі і товаришеві Сталіну за наше визволення // Вільна Україна. Орган Львівського обкому і міськкому КП(б)У, обласної та міської Рад депутатів трудящих. – 1944. – № 98 (12 листопада). – С. 3.

59.      Сурмач О. Державно-церковні відносини на західноукраїнських землях (1939–1941) / О. Сурмач // 1939 рік в історичній долі України і українців: матер. Міжнар. наук. конф. 23–24 вересня 1999 р. – Львів, 2001. – С. 171-177.

60.      Терлецька І. В. Сучасний історіографічний дискурс тоталітаризму як форми тоталітаризму [Текст]: монографія / І. В. Терлецька. – К. : Київський національний торговельно-економічний ун-т, 2009. – 162 с.

61.      Ткачук В. П. Соціально-політичні процеси на західноукраїнських землях в перше повоєнне десятиліття [Текст]: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / В. П. Ткачук ; Львівський державний університет ім. І. Франка. – Львів, 1998. – 17 с.

62.      Томахів В. Я. Сталінізм як різновид тоталітаризму (історико-політологічний аспект) [Текст]: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / В. Я. Томахів; Львівський національний університет ім. Івана Франка. – Львів, 2001. – 18 с.

63.      Трофимович В. Етно-демографічні зміни у Східній Галичині та Волині в роки Другої світової війни / В. Трофимович // Україна – Польща : важкі питання : матер. ХІ Міжнар. семінару істориків «Українсько-польські відносини під час Другої світової війни», Варшава, 26-28 квітня 2005 р. – Т. 10 / ред. І. Галаґіда. – Варшава : Світовий союз воїнів Армії Крайової; ТИРСА, 2006. – С. 245-268.

64.      Трубайчук А. Україна в європейських відносинах (1918-1941 рр.) / А. Трубайчук // Історія, економіка, політика, ідеологія. Книга 3. Україна у другій світовій війні. Матеріали для навчальних закладів. – Редактор-упорядник: А. Трубайчук. – К., 1997. – С. 9-53.

65.      Фостій І. П. Північна Буковина і Хотинщина у Другій світовій війні 1939-1945 рр. [Текст] / І. П. Фостій. – Чернівці : Чернівецьке обласне відділення Пошуково-видавничого агенства «Книга Пам’яті України», 2004. – 368 с.

66.      Фостій І. П. Репресії комуністичного режиму проти буковинців у 1930-1960 рр. / І. П. Фостій // Матеріали III Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 120-річчю Чернівецького університету (29 вересня-1 жовтня 1996) / Ред. кол.: А. М. Круглашов. (відп. ред.) та ін. – Чернівці : Рута, 1995. - С. 78-82.

67.      Фролов М. О. Політична система та номенклатурна еліта радянської України 1920-х – 1930-рр. : особливості та механізми формування і функціонування [Текст]: монографія / М. О. Фролов. – Запоріжжя : КПУ, 2011. – 828 с.

68.      Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі – ЦДАВО України). – Ф. Р-116. Міністерство освіти Української РСР. - Оп. 15. Спр. 269.

69.      ЦДАВО України. – Ф. Р-116. Міністерство освіти Української РСР. - Оп. 15. Спр. 1274. 

70.      Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі - ЦДАГО України). - Ф. П-1 Центральний Комітет Комуністичної партії України. - Оп. 23. - Спр. 703.

71.      ЦДАГО. - Ф. 1. Центральний Комітет Комуністичної партії України. - Оп. 23.- Спр. 5007.

72.      Холодницький В. Становлення радянських органів влади а території Північної Буковини та Північної Бессарабії / В. Холодницький // Суспільно-політична історія країн Європи в ХХ столітті / [редколегія випуску: О. І. Сич, А. В. Мінаєв]; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра історії нового та новітнього часу. – Чернівці : Чернівецький національний університет імені Юрія  Федьковича, 2011. – С. 188-211.

73.      Шпорлюк Р. Імперія та нація [Текст] / Р. Шпорлюк; пер. з англ. - К. : Дух і Літера, 2000. - 354 с.

74.      Ще тісніше згуртуватися навколо радянської влади і більшовицької партії // Вільна Україна. Орган Львівського обкому і міськкому КП(б)У, обласної та міської Рад депутатів трудящих. – 1944. – № 100 (14 листопада). – С. 3.

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЗУНР – Західноукраїнська Народна Республіка

КПЗУ – Комуністична партія Західної України

НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ

ОУН – Організація українських націоналістів

РПЦ – Руська православна церква

СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік

УГКЦ – Українська Греко-Католицька Церква

УНР – Українська Народна Республіка

УПА – Українська повстанська армія

УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка

ЦК ВКП(б) – Центральний Комітет Всесоюзної Комуністичної партії більшовиків

ЦК КП(б)У - Центральний Комітет Комуністичної партії більшовиків України

ЦК ЛКСМУ – Центральний Комітет Ленінської Комуністичної спілки молоді України

---

[1] Терлецька І. В. Сучасний історичний дискурс сталінізму як форми тоталітаризму [Текст]: монографія / І. В. Терлецька. – К. : Київ. нац. торг.-економ. ун-т, 2009. – С. 155.

[2] Мотуз В. К. Зміни ментальності українського селянства в період утвердження тоталітаризму (20-30-ті рр. ХХ ст.) [Текст]: автореф. дис... канд. іст. наук; спец.:  07.00.01 «Історія України» / В. К. Мотуз; Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. – Черкаси, 2013. – С. 16-17.

[3] Галка К. О. Роль образу ворога в радянській ідеолого-пропагандистській роботі (1933-1941 рр.) / К. О. Галка // Історичні та політологічні дослідження. – Донецьк : Донецький національний університет, 2013. - № 2. – С. 179.

[4] Гончарова Н. П. Зміни в суспільно-політичному та культурно-мистецькому житті УРСР в 1920-1930-х роках[Текст]: автореф. дис... канд. іст. наук; спец.: 07.00.01 «Історія України» / Н. П. Горчарова; Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди. – Переяслав-Хмельницький, 2011. – С. 16.

[5] Томахів В. Я. Сталінізм як різновид тоталітаризму[Текст]: автореф. дис… канд.. політ. наук; спец.: спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / В. Я. Томахів; Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2001. - С. 11.

[6] Речь по радио Председателя Совета Народных Комиссаров СССР тов. В. М. Молотова 17 сентября 1939 г. // Партийное строительство. – 1939. – № 17–18 (сентябрь). – С. 3.

[7] Возз’єднання українського народу в єдиній Українській Радянській державі (1939-1949 рр.). Збірник документів і матеріалів / Упоряд.: Павлюк В., Пількевич С., Ярошенко А. / В. Павлюк, С. Пількевич, А. Ярошенко / За ред. П. Гудзенка, Ф. Шевченка. – К. : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1949. – С. 25.

[8] Нариси історії Львівської обласної партійної організації [Текст] / Авт. кол.: Д. А. Яремчук та ін.; Редкол: Д. А. Яремчук (голова) та ін. – Львів : Каменяр, 1980. – С. 30.

[9] Редліх Ш. Разом і нарізно в Бережанах [Текст] / Ш. Редліх / Переклад з англ. – К. : Дух і літера, 2002. – С. 154. 

[10] Наконечний Є. «Шоа» у Львові: Спогади [Текст] / Є. Наконечний. – Львів : Національна академія наук України; Львівська наукова бібліотека ім В. Стефаника, 2004. – С. 20-21.

[11] Голик Р. «Западенці, москалі та східняки»: російські візії Галичини і  галицькі візії Росії  в дзеркалі історичних стереотипів / Р. Голик // Історичні міфи і стереотипи та міжнаціональні відносини в сучасній Україні / Колективна монографія за редакцією Леоніда Зашкільняка. – Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. - С. 270.

[12] Петрушко Ю. В. Тема визволення і возз’єднання на сторінках партійно-радянської преси України / Ю. В. Петрушко // Наукова конференція присвячена 25-річчю возз’єднання українського народу в єдиній Українській Радянській соціалістичній державі. Тези доповідей. Суспільно-економічні, історичні, юридичні науки та журналістика. 12-17 жовтня 1964 р. – Львів : Львівський ордена Леніна державний університет імені Івана Франка, 1964. - С. 45.

[13] Рубльов О. С. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції 20-50-ті роки ХХ ст. [Текст] / О. С. Рубльов, Ю. А. Черченко; Національна академія наук України, Інститут історії України, Інститут української археографії. – К. : Наукова думка, 1994. – С. 187.

[14] Відозва // Вільна Україна. Орган Політичного Управління Українського Фронту. – Львів, 1939. – № 9 (4 жовтня). – С. 1.

[15] Кучерепа М. М. Волинь: 1939–1941 рр.: навч. посіб. [Текст] / М. М. Кучерепа, В. В. Вісин. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2005. – С. 39.

[16] Про день виборів // Вільна Україна. Орган Політичного Управління Українського Фронту. – Львів, 1939. – № 12 (6 жовтня). – С. 3.

[17] Жив’юк А. А. Від «Дерманської республіки» до «Дерманської трагедії»: нариси історії українського визвольного руху в Дермані на Волині [Текст] / А. А. Жив’юк, І. В. Марчук. – Рівне : ПП ДМ, 2011. – С. 36.

[18] Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів / Упор.: М. І. Панчук (керівник), І. Л. Гошуляк, С. С. Діброва, Ю. І. Зінченко, Ю. А. Левенець, С. П. Пишко, Л. П. Польовий, А. А. Соловйова, О. А. Спірін, Д. С. Щедріна / Ред. кол.: І. Ф. Курас (гол.) та ін. – К. : Наукова думка, 1994. – С. 245.

[19] Мигун Д. 17 сентября в истории страны: к вопросу о воссоединении Западной Беларуси и БССР в 1939 году [Електронний ресурс] / Д. Мигун. – Режим доступу: http://beldumka.belta.by/isfiles/000167_974625.pdf

[20] Соціалістичні перетворення в західних областях Української РСР 1939-1979: збірник документів і матеріалів / [упоряд. : Х. І. Горожанкіна, Т. Т. Гриценко, О. А. Крісанов [та ін.]; Ред.кол.: Д. А. Яремчук (відп. ред.), Н. Л. Алексєва, Ю. В. Бабко та ін.; Інститут історії Партії при ЦК Компартії України-філіал Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. - К. : Наукова думка, 1980. – С. 36-37.

[21] Сорока Ю. Населення Західної України у 1939-1941 рр.: депортації, заслання, вислання [Електронний ресурс] / Ю. Сорока. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe_2002_12_6.pdf

[22] Волошкевич Г. «Визволення» чи «окупація» (як розцінювати події вересня 1939 р. в українській історії) / Г. Волошкевич // Дослідницьким полем війни, без ідеологічних окопів…: матер. наук.-метод. семінару «Україна у Другій світовій війні», підготовленого кафедрою історії України ЧНУ імені Богдана Хмельницького з нагоди 60-річчя завершення Другої світової війни / за ред. В. В. Масненка, Ю. П. Присяжнюка. – Черкаси : Вертикаль, видавець ПП Кандич С. Г., 2006. – С. 18.

[23] Світленко С. І. Україна у Другій світовій та Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1939–1945 років у проблематиці історії ментальності / С. І. Світленко // Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війні (1939–1945 рр.): актуальні проблеми історії: матеріали «круглого столу», Дніпропетровськ, Дніпропетровський нац. ун-т, 7 травня 2010 р. / ред. кол.: С. І. Світленко (відп. ред.) та ін. – Дніпропетровськ : Герда, 2010. – С. 24-25.

[24] Сорока Ю. М. Населення західноукраїнських земель в етнополітичному та демографічному вимірах (1939-1950 рр.) [Текст]: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра іст. наук: спец. 09.00.12 «Українознавство» / Ю. М. Сорока; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2009. – С. 15.

[25] Гула Р. В. Армия. Война. Советский патриотизм: (Украина. 1941-1945 гг.) [Текст]: монография / Р. В. Гула. – Днепропетровск : Герда, 2013. – С. 107.

[26] Державний архів Тернопільської області. – Ф. П-1. Тернопільський обком КП(б)У. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 18-19.

[27] Моральне обличчя радянського громадянина // Вільна Україна. Орган Львівського обкому, міськкому КП(б)У та облвиконкому. – 1940. – № 255 ( 30 жовтня). – С. 1.

[28] Калінін М. І. Про комуністичне виховання / М. І. Калінін // Вільна Україна. Орган Львівського обкому, міськкому КП(б)У та облвиконкому. – 1940. – № 258 ( 2 листопада ). – С. 5.

[29] Історія Львова. У трьох томах. Т. 3 / Редколегія: Я. Ісаєвич, М. Литвин, Ф. Стеблій. – Львів : Центр Європи, 2007. – С. 181.

[30] Андрухів І. О. Суспільно-політичні та релігійні процеси на Станіславщині в кінці 30- х – 50-х роках ХХ ст. Історико-політологічний аналіз [Текст] / І. О. Андрухів, П. Є. Кам’янський. – Івано-Франківськ : Нова зоря, 2005. – С. 15.

[31] Сак П. Кінець фальсифікації історії / П. Сак // Вільна Україна. Орган Львівського обкому, міськкому КП(б)У та облвиконкому. – 1940. – № 283 (4 грудня). – С. 1.

[32] Сорока Ю. Населення Західної України у 1939-1941 рр.: депортації, заслання, вислання [Електронний ресурс] / Ю. Сорока. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe_2002_12_6.pdf

[33] Борщевич В. Т. Волинське духовенство у ХХ ст.: ідентичність, статус, еволюція: монографія  [Текст] / В. Т. Борщевич. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. – С. 95.

[34] Сурмач О. Державно-церковні відносини на західноукраїнських землях (1939-1941) / О. Сурмач // 1939 рік в історичній долі України і українців: матер. Міжнар. наук. конф. 23–24 вересня 1999 р. – Львів, 2001. – С. 176.

[35] Кучерепа М. М. Волинь: 1939-1941 рр.: навч. посіб. [Текст] / М. М. Кучерепа, В. В. Вісин. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2005. – С. 100.

[36] Гордієнко В. Московський Патріархат у Західній Україні (1939-1941 рр.) / В. Гордієнко // Волинські історичні записки: зб. наук. пр. – Т. 5. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2010. – С. 68.

[37] Кучерепа М. М. Волинь: 1939–1941 рр.: навч. посіб. [Текст] / М. М. Кучерепа, В. В. Вісин. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2005. – С. 99.

[38] Гордієнко В. Московський Патріархат у Західній Україні (1939-1941 рр.) / В. Гордієнко // Волинські історичні записки: зб. наук. пр. – Т. 5. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2010. – С. 66.

[39] Кучерепа М. М. Волинь: 1939-1941 рр.: навч. посіб. [Текст] / М. М. Кучерепа, В. В. Вісин. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2005. – С. 98-99.

[40] Мандрик М. В. Український геополітичний чинник у зовнішньополітичній стратегії зарубіжних країн: історичний контекст (кінець 1920-х- 1945 pp.): монографія [Текст] / М. В. Мандрик. – К.; Чернівці : Книги - XXI, 2010. – С. 9.

[41] Трубайчук А. Україна в європейських відносинах (1918-1941 рр.) / А. Трубайчук // Історія, економіка, політика, ідеологія. Книга 3. Україна у другій світовій війні. Матеріали для навчальних закладів. – Редактор-упорядник: А. Трубайчук. – К., 1997. – С. 46.

[42] Одрина Є. Споконвічна наша земля / Є. Одрина // Вільна Україна. Орган Львівського обкому, міськкому КП(б)У та облвиконкому. – 1940. – № 154 ( 4 липня ). – С. 3.

[43] Курило В. М. Історична зумовленість возз’єднання Північної Буковини з Українською РСР / В. М. Курило // Український історичний журнал. – К. : Видавництво «Наукова думка», 1983. – № 9 (вересень). – С. 65.

[44] Кобилянська О. Привіт з Зеленої Буковини / О. Кобилянська // Вільна Україна. Орган Львівського обкому, міськкому КП(б)У та облвиконкому. – 1940. – № 155 ( 5 липня ). – С. 1.

[45]Соціалістичні перетворення в західних областях Української РСР 1939-1979: збірник документів і матеріалів / [упоряд. : Х. І. Горожанкіна, Т. Т. Гриценко, О. А. Крісанов [та ін.]; Ред.кол.: Д. А. Яремчук (відп. ред.), Н. Л. Алексєєва, Ю. В. Бабко та ін.; Інститут історії Партії при ЦК Компартії України-філіал Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. - К. : Наукова думка, 1980. – С. 67-68.

[46] Холодницький В. Становлення радянських органів влади а території Північної Буковини та Північної Бессарабії / В. Холодницький // Суспільно-політична історія країн Європи в ХХ столітті /[редколегія випуску: О. І. Сич, А. В. Мінаєв]; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра історії нового та новітнього часу. – Чернівці: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2011. – С. 193.

[47] Фостій І. Північна Буковина і Хотинщина у Другій світовій війні 1939-1945 рр. [Текст] / І. Фостій. – Чернівці : Чернівецьке обласне відділення Пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України», 2004. – С. 78.

[48] Брицький П. Питання про Буковину і Бессарабію у міжнародній політиці в 1939-1940-х роках / П. Брицький // Питання історії України. Збірник наукових праць. – Т. 13. – Чернівці, 2010. – С. 46-47.

[49] Фостій І. Північна Буковина і Хотинщина у Другій світовій війні 1939-1945 рр. [Текст] / І. Фостій. – Чернівці : Чернівецьке обласне відділення Пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України», 2004. – С. 79.

[50] Фостій І. Північна Буковина і Хотинщина у Другій світовій війні 1939-1945 рр. [Текст] / І. Фостій. – Чернівці : Чернівецьке обласне відділення Пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України», 2004. – С.81.

[51] Редколегія. Над Буковиною сонце сходить // Вільна Буковина. Літературно-художній журнал літературного об’єднання при редакції обласної газети «Радянська Буковина». – 1940. – № 1 (листопад). – С. 5.

[52] Культурно мистецька хроніка // Вільна Буковина. Літературно-художній журнал літературного об’єднання при редакції обласної газети «Радянська Буковина». – 1940. – № 1 (листопад). – С. 69.

[53] Фостій І. Північна Буковина і Хотинщина у Другій світовій війні 1939-1945 рр. [Текст] / І. Фостій. – Чернівці: Чернівецьке обласне відділення Пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України», 2004. – С. 81.

[54] Фостій І. Північна Буковина і Хотинщина у Другій світовій війні 1939-1945 рр. [Текст] / І. Фостій. – Чернівці : Чернівецьке обласне відділення Пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України», 2004. – С. 85.

[55] Фролов М. О. Політична система та номенклатурна еліта радянської України 1920-х – 1930-рр.: особливості та механізми формування і функціонування [Текст] : монографія / М. О. Фролов. – Запоріжжя : КПУ, 2011. – С. 63-64.

[56] Ткачук В. П. Соціально-політичні процеси на західноукраїнських землях в перше повоєнне десятиліття [Текст] : автореф. дис… канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / В. П. Ткачук; Львівський державний університет ім. І. Франка. – Львів, 1998. – С. 15.

[57] Гулай В. В. Етносоціальні процеси в західних областях України (друга половина 40-х – 50-ті роки ХХ ст..) [Текст] : автореф. дис… канд.. іст. наук: спец.: 07.00.01 «Історія України» / В. В. Гулай; Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2002. – С. 13.

[58] Нагірняк М. Я.Політична та ідеологічна боротьба органів комуністичної партії у процесі утвердження режиму у Західній Україні (1944-1945 рр.)  [Електронний ресурс] / М. Я. Нагірняк, Р. В. Лаврецький. – Режим доступу: ubgd.lviv.ua/moodle/pluginfile.php/14596/NAG 2013_6.pdf

[59] ЦДАГО України. - Ф. П-1. - Оп. 23. - Спр. 703. - Арк. 6.

[60] Трофимович В. Етно-демографічні зміни у Східній Галичині та Волині в роки Другої світової війни / В. Трофимович // Україна-Польща: важкі питання: матер. ХІ Міжнар. семінару істориків «Українсько-польські відносини під час Другої світової війни», Варшава, 26-28 квітня 2005 р. – Т. 10 / ред. І. Галаґіда. – Варшава : Світовий союз воїнів Армії Крайової; ТИРСА, 2006. – С. 263-264.

[61] Осадчий М. Г. Остап Вишня і Західна Україна / М. Г. Осадчий // Наукова конференція присвячена 25-річчю возз’єднання українського народу в єдиній Українській Радянській соціалістичній державі. Тези доповідей. Суспільно-економічні, історичні, юридичні науки та журналістика. 12-17 жовтня 1964 р. – Львів : Львівський ордена Леніна державний університет імені Івана Франка, 1964. – С. 44.

[62] Малярчук О. М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села [Текст] / О. Малярчук. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2008. – С. 91-92.

[63] До трудящих Львова // Радянська Україна. Орган Центрального Комітету КП(б)У, Верховної Ради і Ради Народних Комісарів УРСР. – К. – 1944. – № 146 (28 липня). – С. 3.

[64] Спасибі радянській владі і товаришеві Сталіну за наше визволення // Вільна Україна. Орган Львівського обкому і міськкому КП(б)У, обласної та міської Рад депутатів трудящих. – 1944. – № 98 (12 листопада). – С. 3.

[65] Ще тісніше згуртуватися навколо радянської влади і більшовицької партії // Вільна Україна. Орган Львівського обкому і міськкому КП(б)У, обласної та міської Рад депутатів трудящих. – 1944. – № 100 (14 листопада). – С. 3.

[66] Обласна нарада інтелігенції Львівської області // Вільна Україна. Орган Львівського обкому і міськкому КП(б)У, обласної та міської Рад депутатів трудящих. – 1944. – № 114 (5 грудня). – С. 3.

[67] Невтомно нести в маси ідеї великого вождя // Радянська Україна. Орган ЦК КП(б)У, Верховної Ради і Ради Народних Комісарів УРСР. – 1945. – № 3 (5 січня). – С. 1.

[68] Ідейне виховання інтелігенції західних областей // Радянська Україна. Орган ЦК КП(б)У, Верховної Ради і Ради Народних Комісарів УРСР. – 1945. – № 54 (18 березня). – С. 1.

[69] Макара М. Закарпатська Україна як етап в політичній історії краю / М. Макара // Закарпатська Україна: перспективи та реалії розвитку: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 6-й річниці возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною (Ужгород, 24 червня 2010 р.). – Ужгород, 2010. - С. 6.

[70] Довганич О. Питання возз’єднання у доповіді політуправління 4-го Українського фронту Головному політичному управлінню Червоної армії / О. Довганич // 1945 рік. Закарпатська Україна. Матеріали наукової конференції, присвяченої 50-річчю Перемоги над фашизмом та 50-річчю возз’єднання Закарпаття з Україною (Ужгород, 26 травня 1995 р.). – Ужгород : Виробничо-видавничий комбінат «Патент», 1995. – С. 54-55.

[71] Довганич О. Питання возз’єднання у доповіді політуправління 4-го Українського фронту Головному політичному управлінню Червоної армії / О. Довганич // 1945 рік. Закарпатська Україна. Матеріали наукової конференції, присвяченої 50-річчю Перемоги над фашизмом та 50-річчю возз’єднання Закарпаття з Україною (Ужгород, 26 травня 1995 р.). – Ужгород : Виробничо-видавничий комбінат «Патент», 1995. – С. 52.

[72] Про укладення Договору між урядами Радянського Союзу і Чехословацької Республіки про Закарпатську Україну // Радянська Україна. Орган ЦК КП(б)У, Верховної Ради і Ради Народних Комісарів УРСР. – 1945. - № 130 (1 липня). – С. 1.

[73] Історична Сесія // Радянська Україна. Орган ЦК КП(б)У, Верховної Ради і Ради Народних Комісарів УРСР. – 1945. - № 132 (4 липня). – С. 1.

[74] Капітан Л. І. Етнокультурний розвиток Закарпаття у контексті радянізації краю. 1944-1964 рр. [Текст] / Л. І. Капітан. - К., 2013. - С. 551.

[75] Державний архів Львівської області. Фонд П-3. Львівський обласний комітет Комуністичної партії України. - Оп. 4. - Спр. 209. - Арк. 176.

[76] Буковина: історичний нарис [Текст] / Ред кол.: С. С. Костишин (голова) та ін. – Чернівці : Зелена Буковина, 1998. - С. 270-271.

[77] ЦДАВО України. – Ф. Р-116. Міністерство освіти Української РСР. - Оп. 15. – Спр. 1274. - Арк. 56, 59, 68, 71, 80, 82, 104, 107, 120, 123, 128, 131, 136, 139, 149, 152.

[78] ДАЛО. – Ф. П-3. Львівський обласний комітет Комуністичної партії України. - Оп. 4. - Спр. 159. - Арк. 57.

[79] ДАЛО. – Ф. П-3. Львівський обласний комітет Комуністичної партії України. - Оп. 4. - Спр. 159. - Арк. 57-58.

[80] Сворак С. Д. Народна освіта у західноукраїнському регіоні: історія та етнополітика (1944-1964 рр.) [Текст] / С. Д. Сворак. - К. : Правда Ярославичів, 1998. - С. 83-84.

[81] Макара М. Національна політика народної влади / М. Макара, І. Чаварга // Закарпатська Україна. Осінь 1944 року. Матеріали наукової конференції, присвяченої 50-річчю визволення Закарпаття від фашизму та 50-річчю Першого з’їзду Народних Комітетів Закарпатської України. Ужгород, 18 листопада 1994 р. / Упорядники: В. Є. Задорожний, Р. А. Офіцинський: ред. кол.: В. Є. Задорожний (відп. ред.) та ін. – Ужгород : Виробничо-видавничий комбінат «Патент», 1995. - С. 55.

[82] ДАЛО. - Ф. П-3. Львівський обласний комітет Комуністичної партії України. - Оп. 4. - Спр. 209. - Арк. 176; Сворак С. Д. Народна освіта у західноукраїнському регіоні: історія та етнополітика (1944-1964 рр.) [Текст] / С. Д. Сворак. - К. : Правда Ярославичів, 1998. – С. 86.

[83] Марусик Т. В. Розвиток гуманітарних наук у західних областях України в другій половині 40-х - першій половині 50-х років XX ст. / Т. В. Марусик // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Історія / Ред. кол.: Колодій О. В. (відп. ред.). - Вип. 36. – Чернівці : ЧДУ ім. Ю. Федьковича, 1998. - С. 115-123.

[84] ЦДАГО України. - Ф. 1 Центральний Комітет Комуністичної партії України. - Оп. 23. - Спр. 5007. - Арк. 2.

[85] Фостій І. П. Репресії комуністичного режиму проти буковинців у 1930-1960 рр. [Текст] / І. П. Фостій // Матеріали III Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 120-річчю Чернівецького університету (29 вересня - 1 жовтня 1996 р.) / Ред. кол.: А. М. Круглашов. (відп. ред.) та ін. – Чернівці : Рута, 1995. - С. 80.

[86] Шпорлюк Р. Імперія та нація [Текст] / Р. Шпорлюк; пер. з англ. - К. : Дух і Літера, 2000. - С. 871-872.