Олександра Лісова

аспірантка ІІІ року
Інституту мистецтвознавства,
фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського
Національної академії наук України

Огляд досліджень з українського фольклору Словаччини другої половини ХХ ст.

У другій половині ХХ cт. поглиблюється інтерес науковців до дослідження та збирання народної культури українців-русинів Східної Словаччини. Післявоєнний період української фольклористики характеризується дослідженнями, спрямованими на конкретну тематику, певні типи пісень, пов'язані тематично і функціонально. Теоретичні праці дослідників стосувалися різних аспектів фольклористики – від практичних рекомендацій збирачів, узагальнень, підсумків, координації науково-дослідної діяльності до нових методів аналізу та каталогізації народної музики.

З кінця 40-х років на теренах Східної Словаччини систематично проводяться етнографічно-фольклорні експедиції, які організовують Українська народна рада Пряшівщини (під керівництвом Г. Геровського), Культурна спілка українських трудящих, Чехословацька академія наук (керівники І. Панькевич, О. Лешка, А. Лешка, А. Куримський, О. Нагоділ), Словацька академія наук (Є. Врабцова, Голочек, С. Гашпарікова, С. Бурласова, Я. Кантар), Пряшівський філософський факультет (М. Гиряк, М. Мушинка), Музей української культури у Свиднику (Ю. Костюк, Я. Олейник, І. Чабиняк).

Результатом наукових експедицій учених стала серія народознавчих публікацій, в тому числі і фольклорного матеріалу. Праці дослідників післявоєнного часу відзначаються високим загальнотеоретичним і методичним рівнем, глибиною аналізу та узагальнень. Опрацювання зібраного матеріалу реалізовані в ряді науково підготовлених збірників, дослідницьких розвідок та численних популярних публікаціях.

На ниві збирання та запису народних пісень українців-русинів Закарпаття та Східної Словаччини вагомий внесок зробив музикознавець і фольклорист Юрій Костюк (1912–1998). Вчений цікавився питаннями історії збирання народної музики на території Закарпаття та Східної Словаччини, редагував рукописні нотні збірники з народними піснями, занотовував фольклорні звукозаписи грамофонних платівок, досліджував та записував народні пісні (обрядові, епічні, ліричні, балади), співпрацював зі Словацькою Академією Наук  тощо.

Він є автором науково-популярних статей та розвідок з історії української музики та музичного фольклору, опублікованих в періодичній пресі. Це статті про народну пісню, Закарпатський народний хор, рецензії на шкільні підручники, розповіді про фольклористів. У період з 1929 по 1972 рік він заснував близько 40 хорових колективів, зокрема організував перший професійний ансамбль пісні і танцю – Піддуклянський український народний ансамбль та став його першим художнім керівником (1955).

Костюк організував перші наукові експедиції зі збирання народної музики українців Словаччини, де зібрав близько двох тисяч народних пісень. Результатом систематичного збирання та вивчення народної музики краю стало видання нотного збірника пісень «Народні пісні подкарпатских русинов» (1944), укладений разом з Д. Задором та П. Милославським. В збірці подано 135 зразків музичного фольклору, зібраних з усієї території краю та упорядкованих за жанрово-тематичним принципом. Тут містяться такі різновиди пісень, як: історичні пісні, балади, обрядові пісні, любовна лірика, колискові, коломийки та інші.

У 1948 році дослідник спільно з О. Сухим взяв участь у чотиритижневій експедиції селами Східної Словаччини, у результаті якої було записано понад 280 пісень. Так, видано пісенний збірник «Пісні для дитячого і жіночого хорів» (1952), що містить цінні матеріали для шкільного співу і допомоги шкільним гурткам КСУТ. На підставі багатого фактичного матеріалу про діяльність хорів опубліковано наукову працю «Хорова культура Закарпаття і Пряшівщини» (1966).

З ініціативи вченого створено перший в історії українського населення науковий збірник «Українські народні пісні Пряшівського краю» (1958), що містить 263 мелодії з текстами та 58 пісенних варіантів із 60-ти сіл і 12-ти округів з українським населенням Пряшівського краю. Під назвою «Українські народні пісні Східної Словаччини» вийшли другий (1963, укладений Ю. Цимборою) та третій (1977, упорядник А. Дулеба) томи народних пісень. У першому томі вміщено пісні історичні, балади, рекрутсько-воєнні, про опришків, веснянки, дожинкові, колядки, весільні, на хрестинах, колискові, на прядках, родинно-побутові, любовні, пияцькі, жартівливі, соціальні, танцювальні тощо. Значення збірника полягає в тому, що в ньому вперше усунено анонімність фольклорних записів. У кінці збірника подано: словник діалектичних слів, записувачі, співаки, округи, села, таблиця пісень по розділах та паспортизація кожної пісні, що включає зазначення віку співака, місце і час запису.

Видання тритомного пісенника започаткувало створення наукових музично-фольклорних збірників українських пісень на території Східної Словаччини.

Ю. Костюк опублікував ряд музично-фольклорних досліджень: про роль Філарета Колесси у вивченні народної музики Закарпаття, колядки та колискові пісні сіл Східної Словаччини, історію вивчення українського музичного фольклору у Пряшівщині; здійснив музичне редагування найперших фольклорних нотних записів етнографічного Закарпаття, сприяв піднесенню хорової музики. Уся ця робота заклала основи для розвитку української музичної фольклористики на території Східної Словаччини.

Велика частина наукової й творчої спадщина вченого зберігається у відділі музичного фольклору в Музеї української культури у м. Свидник, це зокрема, неопубліковані збірники народних пісень, музикознавчі наукові статті, розшифровані записи народних пісень в рукописі, детальна біо-бібліографія, листування та ін.

Вивчав музичний фольклор українського населення один із фундаторів закарпатської професійної композиторської школи, музикознавець, художник та фольклорист Дезидерій Задор (1912–1985). Вчений організовував фольклорні експедиції, під час яких записав більше 300 народних пісень, коломийок, колядок, обрядових пісень, укладав та редагував пісенні збірники тощо. Видав рукописний нотний збірник «Русинські народні пісні» (1938), зробив теоретичний аналіз коломийки «Русинський народна поезія коломийки» (1942), «Коломийка в народній творчості» (1942), уклав фольклорний збірник для дитячих хорів «Шкільний хор для класів народних і середніх шкіл» (1942) у співавторстві з М. Гоєром та ін. Був упорядником згаданого вище збірника «Народні пісні підкарпатських русинів» (1944), укладеного разом з Ю. Костюком та П. Милославським, зокрема, пісні першого тому увійшли в десятитомне видання М. Лиська «Українські народні мелодії» (1964).

На ділянці збирання і вивчення народної духовної культури українців-русинів вагомою постаттю є письменник і фольклорист Федір Лазорик (1913–1969). Вчений записав і видав збірку українських народних пісень Пряшівського краю «Співаночки мої» (1956), до якої увійшли тексти понад 500 народних пісень. Це перший автентичний збірник фольклорних матеріалів, що послужив міцним поштовхом для більш інтенсивного збирання й публікування місцевого українського фольклору. Виходом пісенника датується посилене зацікавлення народною словесністю українського населення Східної Словаччини. Вчений опублікував десятки місцевих та загальноукраїнських народних пісень на сторінках українських часописів Словаччини, був редактором часописів «Пряшівщина», «Дружно вперед», «Дукля». В його праці «Вік наш фестивальний» (1958) міститься низка пісень регіонально-календарного циклу, подано звичаї українського населення, відомості про свято української культури у м. Свидник. Він був одним з укладачів збірки «Розмова сторіч» (1965), в якій висвітлено життя і побут, фольклор закарпатських лемків.

Композитор і фольклорист Юрій Цимбора (1919–1989) збирав українські народні пісні регіону, був керівником Піддуклянського Українського Народного Ансамблю. В обробці вченого понад 300 народних пісень південної Лемківщини. Серед його доробку фольклорні збірки «Заспіваймо собі двома голосами» (1974), «Мелодії серця» (1981) та ін. У праці «Народні пісні для мішаного і жіночого хорів» (1958) опрацьовано українські народні пісні композиторів. Пісні зі збірника увійшли в репертуар багатьох самодіяльних колективів.

Цимбора є співавтором збірника «Українські народні пісні Пряшівського краю» (том 1, 1958) та упорядником другого тому – «Українські народні пісні Східної Словаччини» (1963). Видання другого тому охоплює 487 пісень та 26 варіантів, разом 513 мелодій, які були записані в українських селах  протягом восьми років (1952–1959). У текстах пісень збережено фонетичні та морфологічні особливості місцевих говірок. У кінці збірника подано: статистичні дані, округи, села, номери та кількість записаних пісень, співаки, розподіл пісень і записувачі.

Вивчав український фольклор регіону музикознавець і фольклорист Андрій Дулеба (1919–2009). Вчений записував і публікував народні пісні з нотами, був художнім керівником українського хору «Маковиця» у Свиднику та автором музики до творів українських поетів (В. Ґренджі-Донського, Ф. Лазорика, А. Галчак та ін.). Його фольклористичні статті опубліковано на сторінках української періодики Словаччини.

Окремими книгами видав збірники пісень у власних записах «Як си заспіваме, далеко нас чути» (1976) та третій том видання «Українські народні пісні Східної Словаччини» (1977). Третя частина охоплює понад 400 пісень, які за змістом поділяються на три жанрово-тематичні групи: епічні (балади, історичні, рекрутські та військові, заробітчанські), обрядові (колядки, щедрівки, веснянки (гаївки)), вечіркові, хрестильні, весільні, наймитські та жниварські, ліричні (любовні, дівоцькі, парубоцькі, колискові, дитячі, соціально-побутові, пастуші, пияцькі, гумористичні, пісні на козацькі мотиви, коломийкові, частушки тощо. Метою збірника є популяризація та збереження музичного фольклору, який представляє найпоширенішу та найдавнішу форму народного мистецтва. В основу збірника покладено матеріали, зібрані протягом двадцяти років праці у селах Пряшівського регіону (1956–1976).

Культурному та літературному розвитку українців-русинів кінця ХІХ – ХХ ст. присвячені студії відомого фольклориста, культуролога й літературознавця Олени Михайлівни Рудловчак (1919–2007). В умовах повоєнної доби вона відродила таку галузь історичної науки, як карпатознавство. О. Рудловчак належить чимало праць з історії, краєзнавства, фольклористики, літературних процесів. Це праці: «Поети Закарпаття» (1965), «Зелений віночок – червоні квіточки» (1965), двотомна «Хрестоматія закарпатської української літератури XIX століття» (1976–1985), «Українська піонерська газета «Веселка» (1977), «До історії вивчення закарпатоукраїнського фольклору і етнографії в ХІХ та на початку ХХ ст.» (1976), «Біля джерел сучасності» (1981), «Шляхами слова. Розвиток журналістики українців Східної Словаччини» (1981), «Формування літературно-критичної думки на сторінках Дуклі» (1985) та ін.

Рудловчак опублікувала низку досліджень присвячених українському радіомовленню, структурі української преси, питанням журналістики українців Східної Словаччини, біографію дослідників (О. Духнович, О. Павлович, Ю. Ставровський-Попрадов, Й. Ґаґанець), історичні огляди культурних установ Пряшева тощо. Цінною є розвідка О. Рудловчак «До історії вивчення закарпатоукраїнського фольклору та етнографії в ХІХ та на поч. ХХ ст.» (1976) та «Історія культури – першоджерела» (1983).

Іншим відомим ученим був замовчуваний у радянські часи літературознавець та фольклорист Орест Зілинський (1923–1976), який значну увагу приділяв вивченню літератури та культури лемків Західних Карпат. Серед його доробку: збірники української народної пісні «Україна співає» (1950), українська поезія «Перемагать і жить» (1951), «Українські поети» (1965), «Хрестоматія з української літератури ХІХ – початку ХХ століття» (1952), «Хрестоматія з української радянської літератури» (1960), «Антологія української лірики» (1978), «Куди йти літературі східнословацьких українців» (1965), «Література чехословацьких українців. Проблеми й перспективи» (1968). Вчений досліджував творчість І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка,  І. Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського, М. Рильського, Ю. Яновського та ін.

У наш час спадщину О. Зілинського було поновлено в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології. До 90-річчя з дня народження вченого було видрукувано його: «Вибрані праці з фольклористики» (2011) та розлогу збірку народних балад краю «Українські народні балади Східної Словаччини» (2013).

Досліджував музичну фольклористику етномузиколог і фольклорист Володимир Гошовський (1922–1996). Він записував народні пісні, досліджував музичні діалекти, цікавився взаємовпливами в слов’янському музичному фольклорі, типами та шляхами ґенези й поширення певних пісенних зразків. Вчений провів кілька експедицій у Пряшівському регіоні, а також розробив систему аналізу народної пісні та її каталогізації – Універсального структурно-аналітичного каталогу. Його основні праці: «Принципи і методи систематизації та каталогізації народних пісень в країнах Європи» (1966), «Українські пісні Закарпаття» (1968), «Біля джерел народної музики слов’ян: нариси з музичного слов’янознавства» (1971) та ін.

Питань фольклору торкаються у своїх працях дослідники інших теренів – літературознавці, мовознавці, історики, етнографи Закарпаття. Так, фольклорно-етнографічні та діалектологічні матеріали на Пряшівщині досліджував український мовознавець Василь Латта (1921–1965). Вчений вивчав українські говори Пряшівщини, словацько-українську мовну межу, запропонував теорію регіональних та національних лінгвістичних атласів, періодизацію розвитку фонологічних систем у східно-слов’янських мовах.

Протягом восьми років В. Латта досліджував мову 300 сіл Пряшівщини, в кожному з них записував зразки мови, переважно фольклорного характеру. Вчений працював все життя над працею «Атлас українських говорів Східної Словаччини», яку було видано у 1990 році Музеєм української культури в Свиднику. Тут охоплено цілу систему і структуру українських говорів Східної Словаччини на всіх мовних рівнях. Серед інших праць В. Латти: «Словацько-українська мовна межа» (1962), «К вопросу диалектологических атласов областного типа» (1963), «О классификации украинских говоров» (1963), «Система наголосу українських говірок Східної Словаччини» (1964), «Принципи картографування і побудова атласу українських говірок» (1966) та ін.

Продовженням досліджень В. Латти є діяльність Зузани Ганудель (нар. 1929 р.), яка видала чотири томи вузькоспеціалізованого діалектологічного атласу «Лінгвістичний атлас українських говорів Східної Словаччини»: І – Назви страв, посуду і кухонного начиння (1981), ІІ – Ткацька лексика (1988), ІІІ – Назви будівництва і транспорту (2001), ІV – Анатомічна та експресивна лексика (2010). Також цінною є її діалектологічно-етнографічна монографія про народні страви «Народні страви і напої. Лексика українських говорів Східної Словаччини» (1987).

Результатом фольклорно-етнографічних експедицій в регіоні українського письменника і фольклориста Михайла Шмайди (нар. 1920 р.) є праця «Іщі вам вінчую» (1995), де висвітлено дослідження у галузі календарної обрядовості  українців Словаччини. Вчений вивчав питання методології записування фольклору, народної творчості у піснях, народні прислів’я, приказки, приповідки, прозу, лемківські фразеологізми тощо. Фольклорні матеріали він оприлюднював в українських часописах Словаччини.

М. Шмайда є упорядником найбільшої у регіоні збірки колискових пісень – «Колискові пісні» (1993), що охоплює майже 600 зразків унікального пісенного жанру, записаного в селах Північно-Східної Словаччини. Видав окремими додатками до газети «Нове життя» фольклорні збірники «З народної пам’яті І» (народна поезія, 1969), «З народної пам’яті ІІ» (народна проза, 1970), де подано дослідження з побуту, звичаїв, традицій українців-русинів. Серед інших праць: трилогія «Лемки» (1965), повість «Паразити» (1953), збірка оповідань «В’язка ключів» (1956), «Балади» (2015) та ін.

Український письменник, літературознавець і публіцист Юрій Бача (нар. 1932 р.) торкається питань минулого й сучасного життя українців-русинів Словаччини, зокрема їхньої історії, культури, мовної політики в державі. У своїх статтях він спирається на глибокий соціальний аналіз дійсності, знання далекої і близької історії, яка й породила цю дійсність. Серед основних його праць: «Літературний рух на Закарпатті середини ХІХ століття» (1961), збірка оповідань «А матері твоїй завиджу» (1991), «Листи самому собі: документальна та інша проза» (1997), «З історії української літератури Закарпаття та Чехословаччини» (1998) тощо. Його дослідження (у співавторстві з А. Ковачем та М. Штецем) «Чому, коли і як? Запитання й відповіді з історії та культури русинів-українців Чехословаччини» (1967) було кілька разів перевидано.

Етномузиколог та збирач фольклору Андрій Каршко (1938–2008) досліджував проблематику народної художньої творчості української нацменшини. Він є одним із ініціаторів проведення фольклорних фестивалів «Маковицька струна» у Бардієві та «На крилах пісень» у Стащині (Пряшівщина). Його збірники пісень «Любов мого серця» (1974), «Пісні з-під Ґаздорані» (1976), «Вершечку зелений» (1981), «Маковицькі ноти» у трьох томах (1984, 1992, 1993) та ін., основані на власних записах текстів і мелодій.

До відомих збирачів і дослідників фольклору українців-русинів Словаччини другої половини ХХ ст. належить Михайло Гиряк (1933–2007). Результати полових досліджень вченого висвітлено у семи томах видання «Українські народні казки Східної Словаччини» (1965–1979), яке містить зразки народної прози усіх регіонів Пряшівщини. Із вказаного семитомника вийшли друком вибрані тексти у п’ятьох книжках: «Гора до неба» (1968),  Чарівні стежки» (1979), збірники народних казок в літературній обробці автора: «Дзвони не втихають» (т. 1, 1982), «Шляхи віків» (т. 2, 1985), «Голос Кичер» (т. 3, 1986).

М. Гиряк вивчав творчу майстерність казкарів, побутування казок. Цим питанням присвячена його монографія «Вступні формули українських народних казок Східної Словаччини» (1976) та розвідка «Народна проза Старинської долини» (1979). Опублікував серію статей про народних казкарів Східної Словаччини (О. Дем'ян, А. Кимак, І. Станко, С. Полянський та ін.) та дослідження про Ф. Лазорика і Ю. Костюка.

       Серед наукових зацікавлень вченого були народні пісні українців-русинів. Цьому питанню присвячено його праці «Пісні Юрка Колинчака» (1982), «Збірник українських народних ліричних пісень Східної Словаччини» (1983), «Народні пісні Старинської долини як предмет дослідження фольклористики» (1983), «До питання дослідження народних пісень українців Чехословаччини» (1986), «Народні пісні села Орябина» (1986), «Поетика українських ліричних пісень Східної Словаччини (1989), «Співанкы Анны Мацібобовой» (1993), «Стружніцкыма пішниками» (1993), «Бібліографія народних співанок і народної поезії русинів» (1994, 2007) та ін. На сучасному етапі у галузі збирання і вивчення фольклору та народної культури українців Східної Словаччини цінним здобутком є розвідки Миколи Мушинка (нар. 1936 р.).

Він є автором десятків монографічних робіт і збірників. Найбільше уваги М. Мушинка приділив життю і творчості західноукраїнського вченого В. Гнатюка. Його монографічне дослідження «Володимир Гнатюк. Життя та його діяльність в галузі фольклористики, літературознавства та мовознавства» (1987) – фундаментальна науково-аналітична праця, присвячена вивченню життя та наукової діяльності визначного українського фольклориста та етнографа. До антології усної народної творчості українців Словаччини «З глибини віків» (1967) увійшли 300 пісень, 13 замовлянь, описи обрядів, 370 прислів'їв, 150 загадок, 40 казок, леґенд та переказів. У монографії «Народна культура південних лемків» (1988) проаналізовано основні ділянки матеріальної культури русинів-українців Пряшівщини. Серед інших його монографічних праць: «Срібна роса» (1970), «Фольклор русинів Войводини» (1976, 1988), «Фольклорні видання українців Пряшівщини» (1979), «Голоси предків» (2002), «Русини-українці – одна національність» (2011), «Національна меншина перед зникненням? Статистичний огляд русько-українських сіл Словаччини в роках 1881–2001» (2011), «Колеса крутяться... Біо-бібліографія академіка Миколи Мушинки» у трьох книгах (1998, 2013) та ін.

М. Мушинка все життя займався збиранням і вивченням фольклору та народної культури українців Східної Словаччини. Він був і є ініціатором і упорядником видавничої діяльності Музею української культури у Свиднику. Перша книга Музею, що вийшла окремим виданням, – це збірник М. Мушинки «З українського фольклору Східної Словаччини» (1963). У 1965 році він опублікував перший «Науковий збірник», а також був відповідальним науковим редактором наступних трьох випусків. У своїх наукових статтях М. Мушинка оприлюднює результати власних польових досліджень українського фольклору Пряшівщини.

Науковий доробок співробітниці Музею української культури в Свиднику Надії Вархол (нар. 1950 р.), яка впродовж багатьох десятиліть збирає етнографічний матеріал краю, можна поділити на кілька тематичних груп: демонологія, народні перекази, народна медицина та ветеринарія, пареміологія, рослини в народних віруваннях, народні обряди, звичаї та поезія. Окремими книжками були видані її роботи: «Народні загадки українців Східної Словаччини» (1985), «Фразеологічний словник лемківських говірок Східної Словаччини» (1990), «Погорда» (1991), «Ходить орач по полю. Загадки для дітей» (1992), «Інтер’єр несусвітності» (1995), «Рослини в народних повір'ях русинів-українців Пряшівщини» (2002), «Звідки і коли... Топонімічні перекази про заснування сіл і виникнення їх назв» (2009), «Муха. Сатирична повість» (2012) та ін. Н. Вархол підготувала низку наукових розвідок в області традиційної духовної культури українців-русинів Словаччини. У її статтях описано міфологічні  персонажі усних народних оповідей, такі як: перелесниці, повітрениці, потерчата, ревенанти, домовики, відьми, крутильники, інклюзники, персоніфіковані дні тижня тощо.

Праці згаданих дослідників побудовані переважно на власноруч зібраному матеріалі. Фольклорні явища вони розглядають у загальноукраїнському та загальнослов’янському контекстах, пояснюючи їхню ґенезу і порівнюючи з аналогічними явищами сусідніх спільнот. Таким чином, вони залучають у науку нові матеріали про фольклор найзахіднішої гілки українського народу – українців-русинів Словаччини.

Варто відзначити, що у перші післявоєнні роки гостро відчувалась нестача репертуарних збірників для шкіл і гуртків НХС. Цю прогалину заповнили такі фольклорні збірки: «Шкільний хор для класів народних і середніх шкіл» Д. Задора, М. Гоєра (1942), «Хоровий пісенник» І. Бокшая (1942), «Збірник пісень для 1–6 класу загальноосвітньої школи» Л. Коленко (1951), «Пісні для дитячого і жіночого хорів» Ю. Костюка та А. Бубака (1952), «З уст народу» Є. Недзельського (1955), «Співаночки мої» (1956) Ф. Лазорика, «Українські народні пісні» Ю. Млинарича (1956), «Народні пісні для мішаного і жіночого хорів» Ю. Цимбори (1958), «Хорова культура Закарпаття і Пряшівщини» Ю. Костюка (1966) та ін.

Народні приказки і прислів’я представлено у збірниках «З уст народу» Є. Недзельського (1955), «Народ скаже – як зав’яже» Ю. Цигри та І. Легдана (1964), «Народні звичаї Маковиці» В. Гривни (1973) та ін.

Народна проза регіону представлена в циклі збірників «Українські народні казки Східної Словаччини» М. Гиряка (1965–1979). Зразки різних жанрів усної словесності краю містить фахово укладена антологія М. Мушинки «З глибини віків» (1967) та збірка «Голоси предків: звукові записи фольклору Закарпаття із архіву Івана Панькевич» (2002), де згруповано матеріал за жанрами. Серед інших фольклорних збірок: «Весілля в Спиші» І. Вавринчика (1970), збірник дитячих ігор «Ви діточки, як квіточки» А. Куцери (1972) та ін.

До регіональних збірок належать: «Кілька слів про фольклор Західної України» Ф. Колесси (1940), «Народні пісні підкарпатських русинів» Д. Задора, Ю. Костюка, П. Милославського (1944), «Народнопісенні мелодії українського Закарпаття» Ф. Колесси (1946), «Народная культура населения Пряшевщины» Г. Геровського (1948),  «Українські народні пісні Пряшівського краю» Ю. Костюка (1958), «Українські народні пісні Східної Словаччини» Ю. Цимбори, А. Дулеби (1963, 1977), «Українські пісні Закарпаття» В. Гошковського (1968), «Карпатські мелодії» А. Подгаєцького (1975) та ряд інших.

Таким чином, у другій половині ХХ ст. на теренах Східної Словаччини систематично проводяться етнографічно-фольклорні експедиції, координаційну і наукову роботу в збиранні, дослідженні і вивченні фольклору виконують об’єднання (УНР, КСУТ, Академія наук Чехії та Словаччини, Пряшівський філософський факультет, Музей української культури у Свиднику). Результатом наукових експедицій учених стала серія народознавчих матеріалів, опублікованих у чисельних різнопланових збірках.

Зібраний у різних місцевостях матеріал (друковані та рукописні пісенники, збірки казок, оповідань, документальні свідчення, зафіксовані словесно-нотні тексти, аудіозаписи та ін.) стає підґрунтям для наукових досліджень, вивчення фольклору, трансмісію фольклорної традиції, шляхи вирішення теоретичних, методологічних і практичних проблем на цьому терені.

Література

1.               Вархол Н. Звідки і коли… Топонімійні перекази про заснування сіл та виникнення їх назв. – Пряшів–Свидник : Спілка українських письменників Словаччини, 2009. – 230 с.

2.               Вархол Н. Інтер'єр несусвітності. – Пряшів, 2002. – 119 с.

3.               Вархол Н. Народні загадки українців Східної Словаччини. – Пряшів, 1985. – 118 с.

4.               Ганудель 3. Лінгвістичний атлас українських говорів Східної Словаччини. Т. І: Назви страв, посуду і кухонного начиння. – Пряшів, 1981; Т ІІ: Ткацька лексика. – Пряшів, 1989; Т. ІІІ: Нази будівництва і транспорту. – Пряшів, 2001; Т. ІV: Анатомічна та експресивна лексика. – Пряшів, 2010.

5.               Ганудель З. Мова русинів-українців Східної Словаччини у загальноукраїнському контексті // Українська мова на Закарпатті у минулому і сьогодні: Матеріали наук.-практ. конф. – Ужгород: Патент, 1993. – С. 121–126.

6.               Ганудель 3. Народні страви і напої: Лексика українських говорів Східної Словаччини. – Пряшів, 1987.

7.               Гошовский В. Л. Украинские песни Закарпатья. – М.: Советский композитор, 1968. – 475 с.

8.               Гиряк М. Українські народні казки Східної Словаччини / упоряд., післям. та комент.: Гиряк М. – Пряшів : Словацьке педагогічне видавництво : Відділ української літератури. –Т. І. – 1965. –312 с.; т. ІІ. – 1966. – 277 с.: т. ІІІ. – 1969, т. IV. – 1972. – 260 с.; т. V. – 1976, т. VI – 1978; т. VII – 1979.

9.               Гиряк М. Поетика українських народних ліричних пісень Східної Словаччини / Михайло Гиряк. – Братислава; Пряшів : Словацьке педагогічне видавництво : Відділ української літератури, 1989. – 326 с.

10.            Гиряк M. Фольклористичні намагання українців Східної Словаччини за післявоєнний період // Педагогічний збірник. – Пряшів, 1973. – № 3. – С. 77–120.

11.            Зілинський О. Вибрані праці з фольклористики. У 2 кн. Кн. 1 / Орест Зілинський ; [голов. ред. Г. Скрипник ; упоряд. М. Мушинка] ; НАН України, МАУ, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – К. , 2013. – 376 с. : іл. – До 90 річчя з дня народження О. Зілинського.

12.            Зілинський О. Вибрані праці з фольклористики. У 2 кн. Кн. 2 / Орест Зілинський ; [голов. ред. Г. Скрипник ; упоряд. М. Мушинка] ; НАН України, МАУ, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – К., 2013. – 515 с. : іл. – До 90 річчя з дня народження О. Зілинського.

13.            Латта В. Атлас українських говорів Східної Словаччини. – Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво, 1991.

14.            Мушинка М. Володимир Гнатюк. Життя та його діяльність в галузі фольклористики, літературознавства та мовознавства. Вид. 2 доп. Та перер. – Тернопіль : Навчальна книга «Богдан». – 2012. – 384 с.

15.            Мушинка М. Голоси предків. Звукові записи фольклору Закарпаття із архіву Івана Панькевича (1929, 1935). – Пряшів: Центр антропологічних досліджень ; Громадське об’єднання ДІВА, 2002. – 256 с.

16.            Мушинка М. Дослідження з етнографії та фольклору русинів-українців у Словаччині та Чехії // ЗНТШ. – 2011. – Т. 230: Праці Секції етнографії та фольклористики. – С. 495–516.

17.            Мушинка М. З українського фольклору Східної Словаччини. – Пряшів, 1963. – 62 с.

18.            Мушинка М. З глибини віків: Антологія усної народної творчості українців Східної Словаччини. – Братислава: Слов. пед. вид-во, 1967. – 394 с.

19.            Рудловчак О. Шляхами слова: Розвиток журналістики українців Східної Словаччини. // Біля джерел сучасності: Розвідки, статті, нариси – Братислава; Пряшів : Словацьке педагогічне видавництво : Відділ української літератури, 1981 . – 416 с.

20.            Роман М. Федір Лазорик – життя і творчість. – Пряшів, 1974.

21.            Українські народні пісні Пряшівського краю. Кн. 1 / упоряд. Ю. Костюк. – Братислава: Словацьке видавництво художньої літератури, 1958. – 301 с.

22.            Українські народні пісні Східної Словаччини. Кн. 2 / упоряд. Ю. Цимбора. – Пряшів, 1963. – 450 с.

23.            Українські народні пісні Східної Словаччини. Кн. 3 / упоряд. А. Дулеба. – Пряшів, 1977. – 392 с.

24.            Українці-русини: етнолінгвістичні та етнокультурні процеси в історичному розвитку / [голов. ред. Г. Скрипник] ; НАН України, МАУ, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – К., 2013. – 750+XXX с.

25.            Хланта І. Юрій Костюк // Літературне Закарпаття у ХХ столітті. Ужгород 1995.

26.            Шмайда М. А іші вам вінчую: календарна обрядовість русинів-українців Чехословаччини. Том І. – Братислава: Словацьке педагогічне вид-во, 1992. – 502 с.