Ліна Миронюк

старший викладач кафедри українознавства
та загальної мовної підготовки
Запорізького національного
технічного університету
(Запоріжжя, Україна)

Аксіологічні параметри художнього світу 
Л. Костенко у збірці “Вибране”

На сьогодні проблеми аксіології вже перестали бути предметом дослідження тільки філософії. Вони порушуються в різних сферах гуманітарних наук. Так, у літературознавстві вченню про цінність і цінності, їхню природу, сутність і пізнавальні можливості частково приділяли увагу такі науковці, як Л. Гінзбург, В. Дончик, М. Жулинський, В. Моренець, Г. Сивокінь, М. слабошпицький, Н. Шумило та інші. У вивченні аксіологічних параметрів твору літературознавці спираються на праці філософів. Проблема аксіологічного рівня художнього світу Л. Костенко є явищем малодослідженим.

Мета та завдання роботи: розглянути на прикладі творів, що ввійшли до збірки «Вибране» Л. Костенко, систему цінностей, що домінують у художній творчості поетеси і визначають пріоритети щодо навколишнього світу.

У поетичному світосприйнятті Л. Костенко перебувають неоромантичні цінності, у центрі уваги яких – людина, її духовний світ, творчий потенціал, її уявлення про совість, честь, поняття добра і зла. У її творах можна простежити унікальну модель ліричного світовідчуття, яка ґрунтується на екзистенційному, феноменальному, реальному та індивідуально-особистісному авторському “я”.

Зокрема, в поезії “Я вранці голос горлиці люблю” [3, с. 17] лірична героїня відверто-емоційно зізнається в своїх життєвих уподобаннях. Насамперед, це – краса рідного краю, яку вона дуже тонко відчуває й схвильовано сприймає. Вона зізнається, що любить ранковий “голос горлиці”, а також їй подобаються “скрипучі гальма першого трамваю”. І звичайно, рідна мова: “Я скучила за дивним зойком слова. / Мого народу гілочка тернова”. Увага влучно закцентована на страдницькій долі рідної мови. Краса рідного краю і доля народу є одними з ключових аксіологічних параметрів.

Звісно, ціннісна проекція авторки не обмежена тільки малою Батьківщиною. Духовний простір її любові сягає космічних висот. У вірші “Юдоль плачу, земля моя,” [3, с. 33] лірична героїня приміряє на себе всі випробування “білого світу”, задля – Людини, цієї “грудочки тепла” у Всесвіті, який образно означений метафорою як “акваріум планет”. Треба зазначити, що людина як найвища цінність завжди перебуває в епіцентрі митецьких роздумів Л. Костенко.

У поезії “Вже почалося, мабуть, майбутнє” [3, с. 66] простежуємо як погляд ліричної героїні фокусується на її внутрішньому світовідчутті, яке водночас є закликом-застереженням для майбутніх поколінь. Як рефлексія на зміни, що відбуваються в суспільстві, у творі окреслено деякі з основних критеріїв, які можемо означити як аксіологічні. Вони, можна сказати, й мають визначати пріоритети існування кожної людини, зокрема: це збереження пам’яті про свій рід, героїчне історичне минуле свого народу – “не забувайте незабутнє / воно вже інеєм взялось”; утвердження думки, що кожна особистість неповторна – “і не знецінюйте коштовне, / не загубіться у юрбі”, й виховання вміння цінувати красу – “шукайте посмішку Джоконди / вона ніколи не мине”, а також дотримання вироблених віками етичних норм людського співіснування – “нехай тендітні пальці етики / торкнуть вам серце і вуста”. Треба зазначити, що окреслені ціннісні параметри є наскрізними у творчості Л Костенко. Проте наша мета виявити та розглянути їх на прикладі збірки “Вибране”.

Аксіологема “пам’ять” у художніх творах Л. Костенко оприявлена як просторово-часова ретропроекція буття людини:

– це виражається в генетичній спорідненості зі своїм родом – поезії “І заміялась провесінь: Пора!” [3, с. 4], “Шалені темпи. Час не наша власність” [3, с. 27], “Веселий привид прабаби” [3, с. 388], а також своєю Вітчизною –“Храми” [3, с. 386], “Стара фортеця з косими бійницями” [3, с. 391];

– причетності до історії та культури рідного народу –  поезії “Цавет танем!” [3, с. 23], “В маєтку гетьмана Івана Сулими” [3, с. 26], “Плем’я тода” [3, с. 66],“Іма Сумак” [3, с. 242], “Циганська муза” [3, с. 402];

– трагедії окремої людини і людства загалом: “Мій перший вірш написаний в окопі” [3, с. 31], “Пастораль ХХ сторіччя” [3, с. 32];

– топоніми, що зберігають таємниці віків – поезії “Я хочу на озеро Світязь”[3, с. 22], “Сувид” [3, с. 48], “Чигиринський колодязь” [3, с. 390].

Поезії, що ввійшли до розділу “Душа тисячоліть шукає себе в слові” [3, с. 348-411], наповнені образами історичних постатей та рефлексіями сприйняття окремих подій, зокрема й осмислення сторінок національної історії – поезії “Чадра Марусі Богуславки” [3, с. 376], “Князь Василько” [3, с. 377], “Горислава-Рогніда” [3, с. 379],  “Древлянський триптих” [3, с. 411].

Збудження історичної пам’яті спонукає читача до роздумів, допомагає зрозуміти місце і роль свого народу в контексті світової історії та давніх культурних традицій, сприяє пошуку вирішення проблем сьогодення. Як зазначає Г. Жуковська: “...лірика Ліни Костенко, як специфічна форма пізнання дійсності, включена в загальний контекст існування й становлення людської свідомості в усіх її історичних зв’язках, є не тільки своєрідним способом авторського мислення і почування, а світоглядом, сконцентрованим в певних образах та поетичних структурах” [2, с. 14].

Ліричний твір – це погляд на світ через призму авторського відчуття дійсності, через його суб’єктивні аксіологічні орієнтири. Героїня Л. Костенко відчуває дисгармонію буття сучасної людини, яке досить часто зумовлене усвідомленням співіснування раціонального начала та духовних цінностей, що закладені на генетичному рівні. Душа стає тим моральним імперативом, на який зорієнтована лірична героїня. Саме аксіологема “душа”, яка у віршах досліджуваної збірки постає як персоніфіковано-метафоричний образ, є одним з параметрів екзистенційного філософування: “душа скарби прадавні стереже ” [3, с. 21], “душа належить людству і епохам”[3, с. 27], “душа ще з дерева не злізла” [3, с. 64], “душі людської туго і тайго”[3? с. 82],  “стоїть душа перед усім святим”[3, с. 83], “сон душі” [3, с. 89],“душа прозріє всесвітом очей” [3, с. 90], а також виражає певні образні оцінювальні сентенції: “бальзам на занедбані душі” [3с 15], “Муза історії Кліо, мабуть, одморозила душу” [3 с. 30], “душа не знала, де цей берег” [3, с. 44] ,“я маю біцепси душі” [3, с. 150]. “Душа” в художньому світі Л Костенко саме той невід’ємний моральний еталон, який є незримим супутником ліричної героїні, з яким вона повсякчас звіряє свої думки, вчинки, сприйняття довкілля та подій, що відбуваються в суспільстві. Душа – це не єдиний, але  вірний дороговказ на життєвому путі людини. 

На щабель найвищих духовних цінностей підность Л. Костенко мистецтво. Особливої уваги заслуговує така його царина, як поезія, яка є аксіологічним центром художньо-емоційної апперцепції авторки. Розглянувши текст вірша “Стоїть у ружах золота колиска” [3, с. 28] можемо стверджувати, що митець вбачає внутрішню єдність між поетом, поезією і світом природу. Її лірична героїня, наче немовля, щира і зачарована: “ще все на світі гарне і моє”. У її колиску заглядають, здається, естетично чарівливі обриси казкового незбагненного буття, яке закодоване в метафоричних сентенціях: “блакитні вії хат”, “хмари, не прив’язані до слова”, “світить сонце оком загадковим”. Ще не знає лірична героїня своєї долі, ще все в житті попереду, а поезія вже тут над її колискою, що заквітчана ружами. Чарівний світ природи, світлі роки дитинства є частинкою творчих рефлексій поетеси, а образ поета став одним із ключових узагальнень у роздумах Л. Костенко про людину і сенс її буття.

Гармонійний світ природи в художніх творах Л. Костенко є поштовхом до творчого та духовного піднесення. Для поетеси він починається із загадкового й чарівного бабусиного саду: “…невеликий, але для мене, малої, він був дуже великий. Мандрівка в сад була цілою пригодою” – читаємо про творчість письменниці в есеї Івана Дзюби “Є поети для епох”. Зі щирого зізнання поетеси відомо, що сад для неї був “загадковою країною”, там жили яблуні, які мали цікаві назви, і лелека стояв високо на одній нозі, і їжаки ходили в дикій моркві, там була криниця, і тому дітям не дозволяли туди ходити. Там все було казкове і привабливе. Сусідський сад був ще таємничіший [див. 1, с. 102]. Світ природи в її поезіях одухотворений. Він є одним з провідних аксіологічних вимірів буття людини. Лірична героїня живе в ньому і спілкується з його мешканцями: “в дитинстві я літала над жоржинами” [3, с. 545]. Природа для неї дім, який вона любить, про який дбає і хвилюється за його майбутнє. Поезії “Відмикаю світанок скрипичним ключем” [3, с. 8], “Затінок, сутінок, день золотий” [3, с. 15], “Гроза проходила десь поруч” [3,  с. 18], “Стояла груша зеленів лісочок” [3,  с. 42], “Мене ізмалку люблять всі дерева…” [3,  с. 50], “Іду в полях. Нікого і ніде” [3, с. 67],  “Слайди” [3, с. 68], “Заворожили ворони світанок…” [3,  с. 98], “Сосновий ліс перебирає струни” [3, с. 108],  “Летять на землю груші, як з рогаток” [3, с. 112], “Ліс” [3, с. 124], “В пустелі сизих вечорів” [3, с. 125],  “Біла симфонія” [3, с. 126] “Папороть ” [3, с. 130], “Природа мудра. Все створила мовчки” [3, с. 182], “Обступи мене, ліс” [3, с. 183], “Дощі” [3, с. 186], “Якщо не можна вітер змалювати” [3, с. 137],“Виходжу в сад, він чорний і худий” [3,  с. 342] та інші – розкривають стан душі ліричної героїні, розповідають про її радості, тривоги й смуток. Вона відчуває свою єдність з цим загадковим світом, навіть якусь  романтичну розчиненість у ньому. Природа для неї жива мисляча істота, якій притаманний емоційно-психологічний стан, яка потребує захисту і піклування. Іван Дзюба ставить риторичне запитання: “Не справа поезії аналізувати та облікувати “плюси” та “мінуси” шаленого технологічного прогресу, звинувачувати або виправдовувати, – але хто і як захистить поезію від того суму, яким живе калічена людством природа?” [1, с. 84]. 

У поезії “Вирлооке сонце” [3, с. 142] лірична героїня Л. Костенко щиро зізнається, що “з неба, гір і свободи собі збудувала я дім”, стеля якого сягає небосхилу. У рядочках поезії звучить ствердження, що саме така висота має бути мірилом людського духу й думки, а для мистецтва єдина стеля – правда. Вона є тією духовною вершиною для творчої особистості з активною життєвою позицією.

В основі аксіологічних параметрів творчих роздумів Л. Костенко такі неперехідні моральні імперативи, як свобода, правда, довіра, честь. Вони постають у поезії авторки уособленими образами. Зокрема у вірші “Відмикаю світанок скрипичним ключем” [3, с. 8], розмірковуючи над значимістю поезії у цьому “велемовному” і “велелюдному” світі, поетеса створює глибокі метафоричні образи правди, що усміхається “очима легенд”,  та свободи, що проймає “очима неволі”. Треба зазначити, що слово “очі” є наскрізним і продуктивним в її мистецькій системі.

Почуття довіри Л. Костенко уявляє в образі полоханого звіра, який постає читачу з поезії “Не треба класти руку на плече” [3, с. 82]. Авторка зазначає, що кликати його не треба – “він прийде сам і вже не відсахнеться”. Проте треба зачекати, бо справжнє почуття любить перевірку часом, розлукою і навіть мукою та боїться браконьєрської пастки погляду чи слів. Поетеса часто вдається до персоніфікації почуттів.

Ще одним важливим аксіологічним параметром у творчості Л. Костенко є поетичне оприявлення почуття кохання як найсвітлішого духовного самовияву сутності людини, що залишає глибокий слід в душі, на серці і глибоко оселяється в пам’яті. Лірична героїня Л. Костенко живе коханням, вона сповнена жаги пристрасті цього високого почуття: “Такий чужий і раптом неминучий” [3, с. 270], “Напитись голосу твого” [3, с. 271], “Не говори печальними очима” [3, с. 276], “Я дуже тяжко вами відболіла” [3, с. 278], “Не знаю, чи побачу вас, чи ні” [3, с. 281], “Дорогий мій, сонячний, озвися!” [3, с. 298], ], “Спини мене отямся і отям” [3, с. 301] – ось кілька поезій, уже перші рядочки яких емоційно наснажені. Інтимна лірика поетеси спонукає читача цінувати кожну мить життя.

Отже, аксіологічні параметри художньої творчості Л. Костенко ґрунтуються неоромантичному світосприйнятті авторки, серцевина якого Людина як на неповторна особистість. Поетеса розмірковує над її роллю в суспільстві з погляду загальнолюдських та загальнонаціональних вимірів. У художньому світі своїх творів вона обстоює власну концепцію духовності. Її поетична думка прагне до поєднання етичних та естетичних узагальнень. Обсяг статті не дозволяє глибше зануритися в аналіз поезії і може стати підґрунтям для подальших досліджень.

Література

1. Дзюба І. М.  Є поети для епох / Іван Дзюба. – К. : Либідь, 2011. –  208 с.

2. Жуковська Г. М. Проблеми історичної пам’яті у творчості Ліни Костенко. / Г. М. Жуковська – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10.01.01 – українська література. – Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2001– 31 с // hhh: www. allbest. ru.

3. Костенко Л. В. Вибране / Ліна Костенко. – К. : Дніпро, 1989. – 559 с.