Наталія Горбач

кандидат філологічних наук, доцент,

завідувач кафедри української літератури

Запорізького національного університету

(Запоріжжя, Україна)

Феномен візіонерства в духовно-філософських координатах повісті М. Матіос

«По праву сторону твоєї слави»

Тема візіонерства в художній літературі – одна з найстійкіших і найменш вивчених одночасно. Середньовічний християнський жанр видіння, в якому йшлося про спілкування людини в змінених станах свідомості з трансцендентним світом, у письменстві ХХ–ХХІ століть трансформувався в літературний мотив. Художній етап розвитку видіння породив низку жанрових модифікацій, зокрема, видіння-алегорію, видіння-пародію, казкове видіння, пригодницьке видіння тощо.

Культурно опосередковане видіння виконує важливу роль у знаковій системі художніх творів, свідченням чого є й аналізована повість М. Матіос. Розглянемо твір «По праву сторону Твоєї слави» з точки зору реалізації в ній формально-змістових ознак, властивих жанровій природі видіння.

Передусім це наявність візіонера, яким у творі виступає головна героїня – п’ятдесятилітня письменниця Марія, що загинула внаслідок автокатастрофи. Її рефлексії над минулим дозволяють спрогнозувати характерологічну складність образу: «у мене ще звідти, з життя, обгорілі сто сот раз і нарощені сто сот раз крила, у мене обпалені вії і зачамрілі від випадкових огнів очі. Я майже руїна» [1, c. 379]; «я все своє життя прожила в казармі, під свист безсоромних наглядачів» [1, c. 403].

На противагу класичному жанру видіння, у повісті відсутня постать провідника як такого: лише на початку твору з’являється біла Вічна Жінка без обличчя і з чорною квіткою в руці, що уособлює смерть. Уся ж наступна мандрівка Марії відбувається під впливом спершу незбагненної сили, яка згодом буде потрактована як трансцендентна.

Зміна психофізичного стану жінки характеризується як «помутніла свідомість», «залишки паралізованої волі», «відсутність», «безтілесність», «невагома нерухомість» тощо. Підтвердженням внутрішніх метаморфоз є і її переміщення у світі, позбавленому часопросторової конкретики: «знову пливу, чи лечу, чи розстилаюся, чи в’юся» [1, c. 381]. Цілісність візіонерської реальності підсилюється, коли душа Марії, потрапляючи на батьківське подвір’я, спершу перевтілюється в ластівку, а потім у звук трембіти. Душа героїні наділена здатністю не тільки бачити і чути згорьованих родичів, але й відчитувати не завжди щирі думки присутніх на похороні. Попри щедре вживлення в канву твору елементів поховального обряду, що надають оповіді драматизму, загальний її тон свідчить про панування в світі «правічної гармонії і упорядкованої краси, якої не могла порушити смерть однієї людини» [1, c. 385].

Рух Марії в «безпросторі і безчассі» не лише динамізує оповідь, але й сприяє структуруванню твору: відвідування шести кіл чи садів потойбіччя надає повісті проблемно-тематичної завершеності.

Так, перший сад, у якому Марія зустрічає двох ненароджених синів, актуалізує проблему абортів. Позиція авторки є безкомпромісною: Марія не отримує прощення дітей, навіть попри медичні підстави для переривання вагітності. Тяжкість наслідків від прийнятого колись героїнею рішення передано в описі її душі: «якби ці дві однакові душі прикласти до моєї, то вона би зробилася повнішою і ціліснішою, в тій формі, в якій моя душа існувала тепер, було багато надірваних країв» [1, c. 391].

Проблема самогубства, порушена на прикладі Маріїної бабусі Василини і розкрита в епізоді другого саду, крім магічної (прокляття батька) набуває й соціально-політичної зумовленості. Глибока психічна травма, викликана розправами радянської влади над місцевим населенням, і штовхає врешті Василину на крайній крок: «пам’ятала, як прийшли по войні вивозити наш хутір… Нас не забрали, бо всі на тиф були слабі. І дідо, і твій тато, і твій вуйко Петро. А інакше були би, як худобину, гнали крізь сніг» [1, c. 396].

Гнітючі умови життя Західної України повоєнного часу передано і в дев’ятому саду при зустрічі Марії з шкільною вчителькою, яка на догоду ідеології не гребувала фізичним і психологічним приниженням дітей. «А тоді час був такий, що нас усіх називали бандерами, убійниками, колаборантами, прислужниками» [1, c. 406], – намагається захистити її Марія. Хоча і в цьому творі М. Матіос реалізується авторська теза про те, що «важить не час, а людина в обставинах часу»: наставником і старшим товаришем Марії стає чоловік, який також був присланий владою у їхній край, проте не втратив людської гідності.

Соціальні та ідеологічні важелі отримують гору і над почуттями Марії та її коханого чоловіка, який не зміг поставити кохання вище кар’єри, щоб не вкладати особистість жінки в прокрустове ложе своїх ілюзій: «Спершу я утверджував патріотичний тоталітаризм, згодом патріотичний демократизм… А це іграшки. Всього лиш блискучі іграшки. Окрема людина важить більше» [1, c. 401]. Його зізнання («На твій вік припав апогей кривавих полювань» [1, c. 402]) виступає важливим засобом характеротворення Марії.

Релігійний дискурс твору реалізується в діалозі Марії та її ангела-охоронця Миколая-Угодника в одинадцятому саду, але він набуває нетипового для візіонерської традиції трактування. Так, уже портретна характеристика святого – привабливого молодого чоловіка у джинсових штанях – іде врозріз із усталеною іконописною. Авторкою також порушено проблеми сучасного церковного-релігійного життя: міжконфесійної ворожнечі, політизації церкви, рівня служителів культу, розуміння гріха, важливості сповіді тощо.

Зближує повість М. Матіос із візіонерською традицією виключно «мисленна» природа описуваних подій (адже персонажі повісті спілкуються «безголосими» словами», вловлюючи думки одне одного), і здебільшого діалогічна форма викладу, що порушується в першому і дев’ятому садах (розмова з двома ненародженими дітьми та наставниками).

Релігійно-містичного звучання повісті надають віщі сни Маріїної матері (перед самогубством Василини) і самої Марії (перед зачаттям і втратою дітей), мотив прокляття, що реалізується як у долі бабусі (через самогубство), так і в долі онуки: Марію названо сьомим покоління в роду, яке взяло на себе спокуту за всі гріхи предків. Саме цією обставиною мотивовано випробувальність життєвих ситуацій, які випадають на долю головної героїні: «На тобі зібралися всі провини роду, і сльози, і кров, і страждання, і неміч, і пам’ять, і слава, і ганьба – і ти знемагала від їхнього тиску, приписуючи те все собі... Але твоє найпалкіше бажання, щоб їм усім, отому великому дереву, було добре, – стало причиною твого дочасного приходу сюди» [1, c. 416].

Попри небездоганне життя, Марія отримує прощення і потрапляє в дванадцятий сад – місце для обраних, куди мають доступ ті, хто гідний стати «по праву руку його [Бога – Н. Г.] величі і сяйва» [1, c. 420], хто найбільше заслуговує любові: «ти думаєш, що ти найнижче опускалася в життєві прірви і провалля. Можливо, так. Але ти усвідомлювала хибність своїх падінь – і виривалася, обдираючись у кров. Через те ти і піднялася тут найвище» [1, c. 416]. У такий спосіб утверджується думка про Боже милосердя і можливість спокути гріхів через розкаяння.

Отже, повість М. Матіос «По праву сторону Твоєї слави» демонструє, як феномен візіонерства, що пройшов медіумічний та художній етапи розвитку, в просторі сучасного тексту зазнає трансформацій, які стосуються розширення традиційної палітри поетикальних засобів і тематики. Мотив візіонерства, що став сюжетотворчим у повісті, допоміг авторці достовірно відтворити складні психологічні стани людини, проникнути в її внутрішній світ, пізнаючи свідомість і підсвідоме, порушити низку важливих питань – життя і смерті, батьків і дітей, кохання і зради, призначення людини в світі, пошуку свого місця в житті, які в художніх умовах нетілесного долання кордонів часу і простору підносяться до рівня вічних загальнолюдських цінностей. Загалом, аналізований твір дає підстави говорити про ситуацію культурної спадкоємності в українській літературі, вплив середньовічного жанру видіння на поетику повісті М. Матіос «По праву сторону Твоєї слави», важливу роль візіонерської топіки в постановці та художній реалізації духовно-філософських проблем буття.

Література

1.            Матіос М. По праву сторону Твоєї слави / Марія Матіос // Вибране. – Львів : Піраміда, 2010. – С. 372–422.