Тетяна Коршун

кандидат філософських наук,

доцент кафедри гуманітарних дисциплін

Університет митної справи та фінансів

(Дніпропетровськ, Україна)

Особливості правосвідомості українського народу 
на основі аналізу електронних петицій

Правосвідомість – надзвичайно багатогранне явище, яке охоплює знання про право, довіру до органів державної влади та психологічне сприйняття юридичної системи держави як справедливої та легітимної. Правосвідомість часто вважають центральним елементом політичної та правової системи суспільства. Так, М.М. Цимбалюк наділяє правосвідомість здатністю реалізовувати встановлений правопорядок: «оскільки право не може реалізуватись шляхом встановлення певного правопорядку інакше, ніж через його свідоме використання, дотримання чи виконання суб'єктами правовідносин, поняття правосвідомості є однією з ключових теоретико-правових категорій» [4, с.10].

При цьому, що більш розвинутим стає суспільство, то більш високі вимоги пред'являються до бажаючих брати участь в управлінні ним. Ускладнення соціальної, культурної, економічної, релігійної структури суспільства призводить до необхідності ретельнішого аналізу наслідків прийняття будь-якого юридично значущого рішення. Розгалуженість соціальної системи ускладнює її регламентування, і тим більшу ціну має кожна допущена помилка. Водночас, соціальна інерція правосвідомості є вагомим фактором, який варто враховувати при плануванні будь-яких змін в країні. «Суспільні норми можуть змінюватися лише через зміну поведінки та внутрішніх переконань членів суспільства. Це означає, що такі норми можуть змінюватися лише повільно та поступово. У суспільства відсутній механізм швидких та радикальних змін соціальних норм» [5, p.30].

У 2015 році був прийнятий закон, яким передбачається суттєве спрощення процедур подання електронних звернень та введення в юридичну площину електронних петицій. Зокрема, нова редакція статті 5 закону України «Про звернення» за пропозицією народних депутатів встановлює такі правила щодо електронних звернень: «громадяни можуть звернутися до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування з електронними петиціями через офіційний веб-сайт органу, якому вона адресована, або веб-сайт громадського об’єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції» [1]. Законом встановлюються обмеження щодо змісту петицій, та запровадження попередньої перевірки е-петиції на відповідність цим обмеженням. Така перевірка має здійснюватися протягом 2 днів, після чого петиція оприлюднюється на сайті відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи громадської організації. «Електронна петиція, адресована відповідно Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, розглядається у порядку, встановленому цією статтею, за умови збору на її підтримку не менш як 25000 підписів громадян протягом не більше трьох місяців з дня оприлюднення петиції» [1].

На виконання вимог закону, були створені сторінки е-петиції до Президента України (https://petition.president.gov.ua), Верховної Ради України (https://itd.rada.gov.ua/petitions/List?aname=published), Кабінету Міністрів України (http://ukc.gov.ua/). Місцеві петиції розміщуються як на офіційних сайтах органів місцевого самоврядування (напр.: https://petition.kievcity.gov.ua/petitions/?tp=3&cn=-1, http://petitions.zt-rada.gov.ua/list/view), так і на «єдиному» сайті місцевих петицій (http://e-dem.in.ua/).

Першою рисою української правосвідомості, що стає очевидною при аналізі поданих електронних петицій, є надзвичайна активність вираження власної точки зору. Станом на 6 березня 2016 року, до Президента України подано більше 3 300 е-звернень, 37 з яких набрали понад 25 000 голосів. Таким показникам сприяла і значна увага ЗМІ до появи сервісу електронних петицій. Побічним ефектом високої активності стає велика кількість петицій, схожих за тематикою. Цікаво, що багато з них набирають необхідну кількість голосів. Так, з питання Центрального (Старого) ринку у Луцьку щонайменше 4 звернення отримали відповідь від місцевої влади (http://e-dem.in.ua/lutsk/Petition/View/6, http://e-dem.in.ua/lutsk/Petition/View/33, http://e-dem.in.ua/lutsk/Petition/View/38, http://e-dem.in.ua/lutsk/Petition/View/53); відповіді на них є майже однаковими. Водночас, після запровадження на сайті електронних петицій до президента більш складної системи реєстрації та авторизації, різко скоротилася кількість нових петицій та кількість голосів за кожне із звернень. Необґрунтоване ускладнення доступу до сервісу е-петицій, хоча і полегшує адміністрації президента роботу із зверненнями, але, на наш погляд, порушує принцип суспільного залучення до обговорення значущих питань. Висока активність громадян є тимчасовим явищем, а значна кількість мотивованих відповідей на петиції мала би стати інструментом суспільного діалогу. Натомість, влада демонструє прагнення обмежити свободу обговорення важливих питань суспільного життя. У цьому контексті цікавою видається ініціатива Вінницької міської влади, яка надає відповіді майже на усі петиції, незалежно від кількості підписів за неї (на 6 березня 2016 року відповіді надано на 171 петицію зі 192 зареєстрованих).

Незважаючи на високу активність громадян України у написанні та підписанні петицій, очевидною є проблема низького рівня розуміння завдань, функцій та повноважень інститутів органів державної влади. Тому значний відсоток звернень характеризується порушенням таких питань, на які не поширюється компетенція суб’єкта звернення. Це характерно як щодо загальнодержавного (див. наприклад: https://petition.president.gov.ua/petition/66, https://petition.president.gov.ua/petition/48), так і місцевого (http://e-dem.in.ua/chernihiv/Petition/View/16, http://e-dem.in.ua/vinnytsia/Petition/View/176) рівня. Така риса правосвідомості викликана щонайменше двома ключовими чинниками. Надзвичайна розгалуженість, складність та суперечливість законодавства про розподіл влади між органами державної влади створює ситуацію, в якій навіть самі державні службовці не завжди розуміють межі наданих їм повноважень. З іншого боку, як на всеукраїнському, так і на місцевому рівні, практика застосування одного і того ж законодавства суттєвим чином залежить від особистостей, які займають ключові посади. Невизначеність у суспільній свідомості меж повноважень органів державної влади свідомо підтримується політиками, що було яскраво продемонстровано під час місцевих виборів 2015 року, коли кандидати на посаду сільського голови обіцяли запровадити контрактну армію чи знизити податки.

Низька якість більшості петицій. Аналіз електронних звернень засвідчує, що більшість з них мають імпульсивний характер, вони не представляють собою чітко продуманого запиту до органів державної влади чи наведення вагомих аргументів на користь ініціативи. Показовим є приклад однієї з петиції у Тернополі. Наведемо повністю її текст та відповідь до неї: «Оскільки ми позиціонуємо Тернопіль, як файне місто - пропоную встановити літери “Файне місто” (такі ж як на музичному фестивалі “Файне місто”) на “єлесях” у парку ім. Т.Г.Шевченка». На що заступник міського голови відповідає: «Повідомляємо що виконавчий комітет міської ради не заперечує щодо встановлення літер «Файне місто» в парку ім.Т.Шевченка на схилах. Додатково інформуємо, що для встановлення вказаних літер організаторам необхідно представити проектно-кошторисну документацію відповідного надпису та надати пропозиції щодо фінансування» (http://e-dem.in.ua/ternopil/Petition/View/97). Фактично, це звернення не є такою ініціативою громади, яка передбачає своє втілення (через відсутність проекту, виконавців, організаційних ресурсів, передбачених джерел фінансування тощо), а лише спробою стимулювати місцеву владу реалізувати ідею, яка спала на думку громадянину. Разом із тим, відповідь посадовців могла би містити більше поваги до пропонованої ідеї, аргументів щодо недоцільності/неможливості її реалізації за бюджетний кошт, та правової допомоги стосовно кроків, що має здійснити людина для втілення власного задуму. Така практика сприяла би збільшенню громадянської активності, правової культури та волонтерської заангажованості.

Одним із винятків із цієї тенденції є петиція, яка привернула найбільше уваги ЗМІ, і першою отримала відповідь від адміністрації президента: «Законодавчо затвердити право громадян України на захист» (https://petition.president.gov.ua/petition/40). Це звернення розроблялося представниками громадської організації, яка має чітку специфіку своєї діяльності та докладно розбирається у проблемі, порушеній у зверненні. Але навіть у цьому разі текст петиції стосується більше повноважень Верховної Ради України, аніж Президента України. Відзначимо незначну кількість «професійних» звернень, що може свідчити про певний рівень розчарування неурядових організацій у взаємодії із владою або налагодженість інших, більш ефективних стратегій комунікації із владою (наприклад лобізм).

З одного боку, зрозумілою є тенденція, згідно з якою низька за якістю петиція, написана за декілька хвилин, з порушенням мовних норм, з демонстрацією незнання чинної законодавчої бази з певного питання та повноважень органів загальнодержавної чи місцевої влади, отримує приблизно таку ж за якістю відповідь, в якій посадовці масовано цитують законодавство та надають відписки на кшталт: «За результатом розгляду електронної петиції структурним підрозділам міської ради надано доручення врахувати сформульовані Вами зауваження та пропозиції в подальшій роботі» (http://e-dem.in.ua/chernihiv/Petition/View/8). Це пояснює майже повну відсутність суспільної реакції після отримання відповіді на е-петицію від посадовців. З іншого боку, подібні відповіді підсилюють недовіру населення до влади, зупиняють суспільний діалог, що міг народитися із вдумливої аргументованої відповіді звичайними, зрозумілими словами на суть громадського звернення.

Низький рівень розрізнення органів державної влади та їх призначення призводить до небезпеки надмірної уваги до одноосібних органів державного управління (президент, міський голова) на противагу колективним (парламент, уряд, місцеві ради). Показовою є статистика поданих петицій до Верховної ради України: подано менше 200 петицій, жодна з яких не набрала необхідних 25 000 підписів. Традиційна розмитість відповідальності колективних органів в українських правових реаліях лише частково пояснює разючу диспропорцію уваги журналістів та громадян до системи рад. Іншою причиною є характерний для багатьох молодих демократичних держав акцент на персоналіях, а не на інститутах чи системах. Перебільшене уявлення про роль особистості у владі створює постійну потенційну небезпеку виникнення «культу особи» на місцевому чи всеукраїнському рівні.

Поширеність жартів, «троллінгу» органів державної влади. Серед петицій до президента, які назбирали понад 25 тисяч підписів є, зокрема, «Дарта Вейдера - в прем'єр-міністри України» (https://petition.president.gov.ua/petition/4829) або «Призначити Тимошенко Юлію Володимирівну послом в Гондурас» (https://petition.president.gov.ua/petition/7786). Такі жарти є проявом недовіри до інституту е-петицій в цілому; людина, створюючи подібне звернення, не розраховує на серйозну увагу чиновника на петицію. З іншого боку, присутнє і бажання порушити встановлену суспільну ієрархію, яка багатьма сприймається як несправедлива. З цим пов’язана проблема ступеню доступності створення та підписання е-петицій. Надмірне ускладнення процедур призводить до необґрунтованого позбавлення доступу до сервісу значної частини населення. Максимальне ж спрощення сприяє поширеності несерйозних звернень, що може викликати зменшення поваги до інструменту електронних петицій або до органу державної влади в цілому. Важливо, що якісні відповіді на жартівливі петиції можуть, навпаки, суттєво покращити ставлення до адресата.

Патерналізм є однією із найбільш характерних та визначних рис української правосвідомості. Віра в те, що держава має забезпечувати людину безпосередніми благами, є досить розповсюдженою на території України, і це знаходить своє вираження в тому числі і в електронних петиціях. Одним із прикладів є петиція із проханням до влади забезпечити житлом конкретного громадянина: http://e-dem.in.ua/lutsk/Petition/View/159. Патерналізм значним чином укорінений в українському суспільстві та суттєво впливає на можливості побудови ефективної центральної та місцевої влади. У надзвичайно цікавій праці Патнам Р. Д., Леонарді Р., Нанетті Р.Й. [2] приходять до висновку, що найбільшим чином ефективність урядування залежить від рівня розвитку громадянського суспільства у місцевості. Після оцінки історичного досвіду Італії, Р. Патнам підсумовує, що інерція звичних форм співпраці між громадянами надзвичайно сильна. Навіть через декілька століть паростки громадянського суспільства за першої нагоди проростають. Взаємна довіра, на якій засноване громадянське суспільство є напрочуд стійким та невикорінним явищем. Більше того, саме традиції громадянської активності є ключовим чинником соціально-економічного розвитку, а не навпаки: «розвинутість громадянської спільноти справляє куди більший вплив, ніж ступінь економічного розвитку. Чим вища громадянська свідомість регіону, ти вища ефективність його уряду» [2, c.122]. Разом із тим, при характеристиці такої риси як патерналізм неможливо не засвідчити існування в сучасній Україні значної кількості молодих волонтерських та інших громадських ініціатив, заснованих на побудові саме горизонтальних зв’язків та отриманні ресурсів безпосередньо від громади на реалізацію проектів місцевого чи навіть всеукраїнського рівня. Проте всі вони рідко покладаються на такий інструмент як е-петиції, що є свідченням невисокої якості публічного діалогу, вибудуваного на основі такого цікавого та надзвичайно корисного електронного сервісу спілкування із владою.

Висновки. Для європейців характерне шанобливе ставлення до права і, як наслідок, розвинене почуття законослухняності. Дана риса правової ідентичності проявляється і у наданні пріоритету законності над усіма іншими соціальними цінностями, включно із почуттями дружби та сімейних стосунків. Зараз в Україні подібну ситуацію неможливо навіть уявити. Надання пріоритету нормам моралі та людським якостям над легальністю є виразною особливістю правової культури слов’ян. Для України характерним є поширення думки про те, що право тільки тоді може бути зрозумілим, коли люди будуть мати на увазі не букву права, а його основну мету та призначення. Таким чином, стверджується, що дійсне існування права не в статтях законів, а в свідомості як всього суспільства, так і кожного громадянина. Підвищена увага до духовних проявів права є визначною рисою української правосвідомості. Це пояснює більшість особливостей української правосвідомості, які унаочнилися в результаті аналізу текстів електронних петицій. В контексті проголошення необхідності проведення докорінного реформування країни, завищених очікувань суспільства від представників влади, необхідно нагадати тезу Е.Фромма: «нове суспільство можливе тільки в тому випадку, якщо в процесі його становлення буде формуватися нова людина, тобто якщо в структурі особистості сучасної людини відбудуться кардинальні трансформації» [3, с. 20].

Література

1.  Про внесення змін до Закону України "Про звернення громадян" щодо електронного звернення та електронної петиції: Закон України від 2 липня 2015 року № 577-VIII // Голос України від 28.07.2015 - № 134

2.  Патнам Р. Д., Леонарді Р., Нанетті Р.Й. Творення демократії: традиції громадянської активності в сучасній Італії / Пер. з англ. В.Ющенко. - К.: "Основи", 2001. - 302 с.

3.      Фром Э. Иметь или быть / Э. Фром. – М.: Наука, 2006. – 320с.

4.   Цимбалюк М.М. Онтологія правосвідомості: теорія та реальність: Монографія. - К.: Атіка, 2008. - 288 с.

5.    Reidy David A. On the Philosophy of The Law. Tennessee, Thomsom Wadsworth, 2007. - 210 p.